Розділ «ГЛОБАЛІЗАЦІЯ І ПОРОЗУМІННЯ»

Останнім часом ми спостерігаємо нову тенденцію розчарування в ефективності теорій вільної преси та її опонента - критичної теорії. Про це пише Дж. Біт: глобалізація не приносить сподіваної стандартизації професійної журналістської діяльності. Тобто відчувається брак ще чогось такого, що можна було б додати до ліберального погляду на пресу як "сторожового пса" демократії та функціонування мас-медій за принципом "підозри" будь-якої політичної влади у прагненні економічного й ідеологічного домінування. Адже медіа є незалежними не самі по собі. Вони стають такими тоді, коли нація, яка встановлює певні правила гри в межах своєї держави, виявляє свою волю мати незалежні ЗМК, які справді функціонально зумовлюють соціальний розвиток. На це безпосередньо вказує досвід Помаранчевої революції. В інших випадках медії успішно обслуговують авторитарні режими, використовуючи новітні інформаційні технології, талановитих журналістів, дотепних ведучих тощо.

Отже, погляди на Глобальне суспільство не спираються виключно на фатальну зумовленість, що підкреслює перетворення людини на суб'єкт цивілізації. Важливу роль відіграють сучасні інформаційні технології, у т. ч. нові медії, які спричиняють якісні зміни у масовій (глобальній) комунікації. Однак ці перетворення не обов'язково повинні сприйматися як загрозливо-неминучі, у т. ч. зберігають свою вагу принципи національного суверенітету. Людина сама проектує і створює своє майбутнє. Глобальні зміни відкривають нові можливості. Тому може йтися також про контури такого суспільства, яке само організовується і навчається.

Глобальне порозуміння

Незважаючи на інтенсивність інтелектуальних дискусій та продукування різних теорій, покликаних якимось чином пояснити і внормувати глобальні трансформації сучасного світу, нам дедалі важче долати власні сумніви у можливості створення такого світового ладу, який був би справедливим і водночас прийнятним для всього світового співтовариства. Тому ми намагаємося звернутися до філософії як "любові до мудрості", спроможності підтримувати розмову і зберігати надію за будь-яких умов. Особливого значення набуває т.зв. комунікативна філософія К.-О. Апеля і Ю. Габермаса, що спирається на традиції філософської герменевтики і досягнення Франкфуртської школи. Саме в цьому полягає її значення для масової комунікації глобального суспільства - вона може стати однією з підстав для загального порозуміння і глобальної взаємодії.

Комунікативна філософія звертається до метафори герменевтичного кола, запропонованої свого часу Ф. Шлайєрмахером. Він казав, що процес розуміння відбувається через рух думки по колу: від частини до цілого і назад, від цілого до частини. Перше неможливо зрозуміти без другого і навпаки. Ця процедура відрізняється від логічних операцій індукції і дедукції тим, що в ній наявний елемент невизначеності, який залишає нам простір для інтерпретації. Ф. Шлайєрмахер вважав, що це коло має бути розірване, оскільки завданням інтерпретатора є відновлення смислу повідомлення, тобто відтворення задуму автора.

Пізніше М. Гайдеґґер надає герменевтичному колу онтологічний характер, вважаючи, що в такий спосіб, через запитування про сенс буття і втягненість того, хто запитує, відбувається установлення світу. Розуміння у нього є способом людського буття. Тому головне - не як із цього кола вийти, а як у нього ввійти. Г.-Ґ. Ґадамер розвиває ідею герменевтичного кола в напрямі виховання особливої герменевтичної свідомості як здатності слухати і розуміти іншого. Цим вона відрізняється від діалектичних взаємовпливів будь-якої іншої взаємодії. У процесі розуміння через передсудження ми від самого початку втягнені у формулювання запитання, а тому й у відповідь на нього. Під час розмови з'являється щось третє, чого не було до неї. Змінюються самі учасники, тому що вона впливає на них. Завданням інтерпретатора відтак стає не відновлення, а створення сенсу повідомлення.

Слід зазначити, що К.-0. Апель та Ю. Габермас відходять від принципів філософської герменевтики, оскільки розглядають її діалогічну природу як метод соціальних наук, що має застосовуватися у публічній сфері. По-перше, сама публічна сфера є неприйнятною для М. Гайдеґґера, оскільки вона унеможливлює мислення в пропонованому ним "онтологічному горизонті". По-друге, Г.-Г. Ґадамер підкреслює несумісність філософської герменевтики з науковими методологіями взагалі, оскільки це понижує її роль і значення у процесі осягнення істини. До того ж, Ґадамер справедливо дорікає Габермасові у марксистському догматизмі, який виражається у нереалістичному ставленні до людини і суспільства.

Ідеї комунікативної філософії можуть бути продуктивними для масовокомунікаційної галузі, з одного боку, як продовження цінних традицій критичної теорії, а з другого - через їхню співвіднесеність із філософією як такою. Прагнення соціальної справедливості не повинно "приземлювати" філософське звучання герменевтики. Тобто, ставлячи собі за мету створення якогось ідеального суспільства, ми знову повертаємося до необхідності якщо не нових комуністичних експериментів, то принаймні до ідеї спеціальних бюрократичних арбітрів, які визначатимуть, хто має рацію, а хто ні. Натомість важливо визначити шлях до істини, зосередитися на проблемі, яка потребує вирішення. Глобальні протистояння можуть завести цивілізацію в глухий кут, якщо людина не реалізує своєї здатності до взаєморозуміння. Головною умовою для цього є знайти в собі сили почути іншу точку зору. За словами В. Торнтона, якщо до 9/11 демократичне мистецтво слухати сприймалося як моральний імператив, то тепер ми доходимо розуміння, що це також уміння виживати.

Ідея глобальної втягненості у велику розмову масової комунікації лягла в основу комунікативної філософії, коментуючи яку А. Єрмоленко доходить висновку, що відповідальність як діалогічний та онтологічний принцип ґрунтується передусім на тому, що люди існують у світі одне з одним і одне для одного. Вони відповідальні одне перед одним і перед світом, за себе та інших, за світ у минулому і майбутньому. Це означає, що відповідальність як найвищий обов'язок має бути осягнута як спів-і-для-інших-буття-у-світі. Представники цього напряму пропонують раціональні способи розв'язання проблем Глобального порозуміння, оскільки в такий спосіб вони можуть стати зрозумілими для всіх.

К.-С Апель каже, що місце певною мірою ще інстинктивного ставлення до гріха має тепер заступити відповідальність розуму. Той, хто аргументує, має за передумову ідеальну комунікативну спільноту всіх людей як рівноправних партнерів. Неминучі відмінності у думках, включно з тими, що стосуються практичних норм, у принципі мають визначатися на підставі аргументів, що уможливлюють консенсус. К.-О. Апель наголошує на тлумаченні справедливості як блага у сенсі морального принципу універсалізації, отже, як предмета "доброї волі". Йдеться не про те, щоб уникнути поганого, а про те, як обминути зло як несправедливість для всіх. Та, позаяк справедливості у Глобальному масштабі все ще не досягнуто, лишається можливість і необхідність зрозуміти справедливість як загальну мету і "регулятивну ідею" діяльності всіх людей і народів.

Існує багато передумов і спільних для цілого людства проблем, які ставлять перед ним завдання вироблення певної об'єктивної етики. Вперше в історії людського роду люди опинилися перед завданням прийняття солідарної відповідальності за наслідки їхніх дій у планетарному масштабі. Цій вимозі має відповідати інтер суб'єктивна значущість норм або, принаймні, засадничих принципів етики відповідальності. К.-О. Апель підкреслює, що раціонально обґрунтованою стає, таким чином, не власне етика, а певна аналітична "метаетика", що сприймає себе загалом вільним від цінностей науково-теоретичним описом застосування мови або логічних правил, т.зв. морального дискурсу.

Герменевтичне коло у К.-О. Апеля виявляється у концепції "мовної гри" як певної суб'єкт-суб'єктної комунікації, учасники котрої являють одне для одного текст - як вербальний, так і невербальний. Головною метою такої гри є власне досягнення взаєморозуміння. Мовна гра передбачає можливість розуміння як взаємну реконструкцію смислу висловлюваних текстів, а понятійно оформлене мовне розуміння у комунікативному співтоваристві виступає необхідним регулятивним принципом комунікації. Такого роду інтерсуб'єктивна комунікація має своїм завданням не лише звичайний обмін інформацією. Це також процес досягнення порозуміння. Вона мислиться К.-О. Апелем як така, що ґрунтується на перед розумінні, умовою можливості якого є "мовний консенсус", узгоджене розуміння смислу в необмеженому комунікативному співтоваристві.

Ю. Габермас також іде шляхом об'єктивації та раціоналізації засад порозуміння. Його моделі прикладаються безпосередньо до ґлобалізаційного контексту. Раніше правовий статус громадянина ототожнювався з культурною належністю до нації. Тепер, в умовах глобалізаційних викликів ззовні та мультикультурних – із середини, постає проблема пошуку функціонального еквівалента для того, щоб поєднати громадянську та етнічну націю. Громадяни дедалі більше занурюються в анонімну мережу стосунків, де їм доводиться робити вибір між породженими системою варіантами. Кінцевою точкою є зовсім де центроване світове співтовариство, що розпадається на невпорядковану множину само відновлюваних та самокерованих функціональних систем.

Не володіючи універсумом значень, що поділяються інтер-суб'єктивно, ці системи протистоять одна одній на підставі взаємного спостереження та ставляться одна до одної на підставі імперативів самозбереження. Ю. Габермас пропонує нову "деліберативну політику" - такий правовий світогляд, згідно з яким демократичний процес зобов'язаний одночасно забезпечувати приватну і публічну автономії. Це означає таке інституціювання правових процесів, яке забезпечить виконання передумов комунікативності щодо чесних обговорень і непідвладного примусові аргументування. Здійснення комунікативної дії вимагає цілковитого залучення всіх причетних до обговорення рівноправності партій, відсутності примусу у взаєминах, відкритості тем і пропозицій, можливості перегляду результатів тощо.

Підкреслюється важливість втягненості у герменевтичне коло (комунікативну дію) всіх її учасників. Інтерпретатори відмовляються від переваг привілейованої позиції спостерігача, оскільки вони самі, принаймні віртуально, опиняються втягненими в обговорення смислу і значущості висловлювань. Беручи участь у комунікативних діях, вони набувають того самого статусу, що й учасники, чиї висловлювання вони хочуть зрозуміти. В них більше немає імунітету щодо позицій прийняття чи неприйняття, які посідаються досвідченими людьми чи дилетантами; вони включаються в процес взаємної критики. Розуміння того, що говориться, обов'язково вимагає участі, а не самого лише спостереження.

При застосуванні цього принципу до масової і глобальної комунікації вимагається визнання ще однієї передумови, а саме того, що у певному сенсі всі тлумачення є раціональними. У процесі розуміння, а отже, й оцінки підстав, інтерпретатори не можуть не брати до уваги стандарти раціональності, тобто ті стандарти, які вони самі розглядають як обов'язкові для всіх учасників комунікації, включно з автором та його сучасниками (оскільки ті могли б вступити і вступили б у комунікацію, яку відновлюють інтерпретатори). Ясна річ, таке, як правило, приховане, посилання на нібито універсальні стандарти раціональності ще не є доказом розумності таких стандартів. Але є фундаментальна інтуїція, яка підказує будь-якому учаснику комунікації, що його зазіхання на істину, на нормативну правильність і на правдивість висловлювань мають бути універсальними, тобто за певних умов прийнятними для всіх.

Тільки у тому разі, коли ми розглядаємо дискурс як продовження комунікативної дії іншими засобами, ми розуміємо власну сутність етики дискурсу: аргументовані дискусії є відрефлектованою формою комунікативної дії. У структурах орієнтованої на взаєморозуміння дії завжди вже перед покладені ті стосунки взаємності й визнання, навколо яких обертаються всі моральні ідеї - як у повсякденному житті, так і у філософських етичних вченнях. Ю. Габермас спирається на такі аргументи, за допомогою яких ми перебуваємо у рефлективній настанові, а не в емпіричній настанові спостерігача, який шукає об'єктивності. Тобто передбачається існування таких загальних передумов, котрим завжди вже підкорена комунікативна практика і котрі ми не можемо "вибирати", як вибираємо марку автомобіля чи ціннісні постулати.

Герменевтичний принцип організації глобальної комунікації у висвітленні К.-О. Апеля та Ю. Габермаса може стати надзвичайно важливим через пропонування раціонально незаангажованих форм взаєморозуміння. Важливим є сам факт висування мораль-но-етичних категорій як запоруки загального консенсусу (порозуміння). До того ж нам залишає надію звернення до філософії як такого способу мислення, що спроможний забезпечити необхідний універсалізм. Ідучи за цим способом міркування, ми можемо висунути таке припущення: оскільки медійна проблематика також має глобально-комунікативний характер, вона може бути зрозуміла для всіх, а відтак - може вирішуватися спільними зусиллями.

Слабкість представлених пропозицій виявляється у перебільшенні значення рефлексії й недооцінюванні ваги передсуджень в особливій герменевтичній розмові. Зокрема у недостатньому врахуванні того факту, що наслідки такої розмови можуть стати загально прийнятними не у разі відмови кожного учасника від цінностей власної національної культури, які можуть мати відносний характер щодо інших, а через переведення глобальних етичних постулатів на мову цінностей кожного. Якщо спільне раціональне зерно не прочитується й не актуалізується в різних культурах, воно набуває абстрактно-метафізичного характеру і не сприймається як цінність, яку треба не лише визнавати, а й відстоювати.

Контрольні запитання