Розділ «ГЛОБАЛІЗАЦІЯ І ПОРОЗУМІННЯ»

Оголошуючи сурогатний "хрестовий похід" за демократичними цінностями, громадяни США отримують натомість авторитаризм у себе вдома. У складних умовах інформаційної війни, яка загрожує перетворитися на глобальну, важливо не розчаруватися у демократичних функціях медій, пише С. Вебер. Адже ЗМК виступають регулятором та індикатором суспільних процесів, водночас обмежуючи прагнення державної системи до всевладності. Без CNN, каже вона, було б набагато менше відомо про те, що Америка думає сама про себе. І без циркуляції безупинного знання ми всі не усвідомлювали б, що насправді відбувається довкола нас. Тому С. Вебер віддає перевагу невротичній і нарцисичній - на противагу несвідомій - Америці. Той же В. Черепанин наводить як приклади з життя "свідомого" Заходу позицію таких медій, як "USA Today", "Wall Street Journal", "The Guardian", "Dawn", що вміщують серйозні статті та провадять багато дискусій, яких зараз істотно бракує. Він відзначає, що найбільша кількість опонентів війни перебуває в університетах, де переважає постмодерністське спрямування.

Повертаючись до теоретичних підстав дискусії, зазначимо, що всебічне ідеологічне де центрування, пропоноване постмодернізмом, насправді не дає можливість поставити "реальні запитання". Постмодернізм амбівалентний, тому не передбачає вибору як такого. Постмодерне мислення має здатність змінювати назви барикад, перетворюючись на нову технологію блефу. А в нас залишається позбавлена змісту назва. Відтак претензії Ж. Бодрийяра до контрольованої урядом преси 60-х є застарілими настільки, наскільки він усерйоз сприймав би твердження про розширення впливу громадськості на глобальну інформаційну політику тепер, на початку нового тисячоліття. Тобто такий вплив справді збільшився. Водночас це свідчить про появу нових, витонченіших технологій маніпулювання масовою свідомістю.

Постмодерністська ідеологічна відносність також перетворилася на маніпуляційну технологію, яка тепер використовується не тільки лівими інтелектуалами, а й правими, у т. ч. і Глобально домінантними, урядами. Тому для того, щоб поставити "реальні запитання", слід самому прийняти певну позицію, яка при послідовному відстоюванні може водночас виявитися правою - з погляду конкретного місця подій та потреби вирішення певних завдань, хоч би й з українського погляд у цьому разі лівих і правих об'єднує щось третє, чого бракує нашому сьогоденню. Можемо назвати це вродженим людським почуттям справедливості.

За влучним висловом Ж. Бодрийяра, комунікація стала жертвою надзвичайно великої комунікації. Попередній світ вибухнув під тиском різноманітності місцевих, етнічних, сексуальних та релігійних раціональностей. Разом з тим, постмодернізм утвердився як технологія глобальної влади і вже не належить лише критично мислячим інтелектуалам. Цей черговий -ізм так само не виходить за межі ідейних протистоянь, а тому не може забезпечувати поліфонічність суджень. Навпаки, існує багато прикладів того, що постмодернізм виступає обґрунтуванням стратегій маніпулювання, обмежень і насильства. Досвід непримиренно ідеологізованого XX ст. вказує на потребу королювання інтелектуальних борінь із соціальним досвідом. Зокрема необхідно поглиблювати медіаторську функцію медій як закріплену правом нонконформістську технологію, що залишатиме надію і забезпечуватиме свободу дискусій в умовах нових глобальних протистоянь.

Анти- та альтерґлобалізм

Критичне ставлення до процесу глобалізації поділяється на два підходи: антиґлобалізм та альтер- (чи альтернативний) ґлобалізм. З погляду антиґлобалістів, ми живемо у світі, де найбільшу цінність становлять принципи державного суверенітету. Глобалізація заперечується як певний "фальшивий універсалізм" - наслідок гегемонії окремих держав, яка у свою чергу призводить до втрати міжнародного плюралізму. Тоді як альтерґлобалізм приймає головні принципи глобалізації, зосереджуючись на критиці існуючих спроб запровадження світового порядку. На практиці такий розподіл не є прозорим. Визначення "антиґлобалізм", у розумінні критики глобалізації, є уживанішим і здебільшого має всеохопний характер. У той же час, коли найзапекліші антиґлобалісти застосовують технології глобальних мереж, вони приймають правила гри того, проти кого борються, перетворюючись на альтерглобалістів.

Критичний погляд на таку глобальну владу, яка загрожує бути несправедливою, виявляється у позиції багатьох визначних авторів, від епатажних політиків до університетських інтелектуалів. По-своєму визначною постаттю є лідер сапатистів команданте Маркос, мова політичних ескапад якого свідчить про неабияке літературне обдарування. Він розглядає неолібералізм як нову, "четверту світову війну" за переділ світу, яка розпочалася відразу після закінчення "холодної війни". Після поразки "імперії зла" вона точиться між тими, хто хотів би стати частиною "імперії добра". На думку команданте Маркоса, глобалізація - не що інше, як тотальне поширення логіки фінансових ринків на всі сторони життя. Відтепер сама динаміка фінансової влади, свобода торгівлі управляє недавнім володарем світової економіки - Сполученими Штатами.

Сьогодні цілі країни стають філіями неоліберальної мегакорпорації. Фінансові центри здійснюють реконструкцію національних держав і перебудовують їх відповідно до нового принципу верховенства економіки над соціальним життям. Ідеться і про руйнування матеріальної бази національних держав, і про історичну та культурну руйнацію. Яка можлива альтернатива? - Це Опір, - пише Маркос. Але такий Опір, який не має нічого спільного з політичною опозицією. З тієї причини, що опозиція не протистоїть владі як такій, а її вища форма втілена в опозиційній партії, тоді як Опір за визначенням не може бути партією: він призначений не для управління, а для самого опору. Це своєрідний глобальний, мережний і постмодерний анархізм.

Такий погляд більш концептуально обґрунтовується лівими радикалами М. Хардтом та А. Негрі. Вони також констатують занепад національної держави як традиційної форми суверенітету, на зміну якій приходить Імперія - якісно нова форма, тепер уже Глобального суверенітету. Вона не створює територіального центру влади і не спирається на жорстко зафіксовані кордони чи перепони. Це — децентрований і детериторіалізований апарат управління, який поступово включає весь глобальний простір у свої відкриті й такі, що розширюються, кордони. Тепер різноманітні національні кольори на мапі світу часів традиційного імперіалізму розмиваються і зливаються в райдугу глобальної імперії.

Ні Сполучені Штати, ні якась інша національна держава на сьогоднішній день не здатні стати центром імперіалістичного проекту. Імперіалізм пішов у небуття. Автори гнучко поєднують ідеї марксизму та постмодернізму. Традиційно заперечуючи приватну власність, вони демонструють гідні подиву адаптаційні спроможності оновленого мережевого марксизму. Національній ідентичності вони протиставляють "реальне населення" та пов'язану з ним конструктивну взаємодію відмінностей усередині мас. Тому, на їхню думку, сьогодні бути республіканцем означає боротися зсередини, вибудовуючи конструкції на гібридній, такій, що постійно змінюється, території Імперії. На думку М. Хардта й А. Негрі, у ролі політичного суб'єкта з'явиться нова організація мас, пост сучасне posse (за аналогією з тріадою доби Відродження esse - nosse - posse: буття - знання - можливість). А маси, відповідно, розглядаються як біополітична самоорганізація, на повстання якої саме очікують автори.

У. Бек, немовби продовжуючи міркування Я. Дашкевича, наголошує на проблемах, що постають із послабленням національних держав. У процесі звичайної ділової активності відбувається втручання транснаціональних компаній у внутрішні справи суверенних країн чи навіть покарання їх за якісь провини. Товстосуми можуть жити в найкрасивіших місцях планети, а податки платити там, де вони найнижчі. Менеджери мультинаціональних концернів переводять свої офіси у Південну Індію, а своїх дітей відправляють вчитися в найкращі європейські університети, які фінансуються національними державами. У. Бек підкреслює, що пікантність ситуації полягає в тому, що саме багаті люди стають "віртуальними" платниками податків, що вони такими діями підривають добробут демократичного суспільства, можливостями якого користуються.

На його думку, постмодерністський діагноз сучасності підтверджується такими ознаками: капіталізм більше не потребує праці й поширює безробіття; розпадається історична спільність між ринковою економікою, соціальною державою та демократією; економіка домінує над політикою; раціоналізм західного Просвітительства і прав людини є не чим іншим, як голосом "мертвих, старих, білих чоловіків", які лише прагнуть придушувати права етнічних, релігійних та сексуальних меншин, абсолютизуючи свою "мета-оповідь"; світове співтовариство перетворилося на відзначений багатоманіттям і такий, що не піддається інтеграції, світовий горизонт, котрий відкривається тоді, коли він створюється і зберігається у комунікації, у дії. У. Бек сподівається на ідею об'єднання певних транснаціональних сукупностей держав масштабу Євросоюзу, які змогли б відновити пріоритет політики та демократично контрольовану стабільність дій для тих країн, які беруть участь у такій кооперації.

Значна кількість затятих антиглобалістів понижують рівень цього дискурсу, вживаючи лайливу лексику, зосереджуючись на власне протестно-деструктивних завданнях. Наприклад, Хакім-Бей (П. Вілсон) відмовляється від науки і релігії як від тоталітарного насильства тлумачення. Сучасний глобальний світ є звичайним різновидом капіталізму. Він уводить людей в оману, через що ми не можемо сформувати власний адекватний погляд на справжній стан речей. У Хакім-Бея кожна людина сама може "налагодити контакти з власними янголами" і відмовитися від ролі суб'єктів та об'єктів чиєїсь інтерпретації, яка здійснюється через посередництво "абсолютного фільтра" грошей.

Одним із найвизначніших антиглобалістів є Н. Чомський, який називає глобалізацію однією з новітніх форм тиранії, звинувачує США у міжнародному державному тероризмі, цитує документи Нюрнберзького трибуналу щодо західної коаліції, яка розв'язала війну в Іраку. Н. Чомський є автором відомого виразу "вашингтонський консенсус". Він вважає, що агресивна зовнішня політика Сполучених Штатів диктується необхідністю здобувати нові ринки збуту та стратегічні корисні копалини, а також прагненням покарати ті держави, які в той чи інший спосіб опинилися на шляху здійснення американських національних інтересів. Н. Чомський не пропонує ніякого нового світового устрою. Коментуючи важливі світові події, він просто перебуває на іронічній дистанції критики будь-якого ідеологічно зумовленого офіціозу.

Впливовість таких інтелектуалів ґрунтується на феномені незалежних медій, які завжди мають можливість представити публіці іншу точку зору. Це особливо важливо з огляду на той факт, що глобальні протистояння переміщуються у віртуальну сферу мас-медій. Відбувається зіткнення різних напрямів діяльності. З одного боку, ґлобалізаційні процеси інституційно поглиблюються, а другого - формується альтернативний погляд, який вказує на недоліки формальної системи, не дозволяючи їй виродитися у форму нового глобального тоталітаризму.

Масова комунікація глобального суспільства

Схарактеризувавши теперішній світ як "глобальне село", М. Мак-Люен не лише вказав на певні якісні зміни. Відтепер динаміка як така стала однією із сутнісних ознак сучасності. Маси втрачають само ідентифікацію - суспільство дедалі більше набуває мережного характеру, про що пише М. Кастелз. Він розмежовує поняття "інформаційного" та "інформаціонального" суспільства згідно з аналогічними підтекстами для інформаційної / інформаціональної економіки. На його думку, термін "інформаційне суспільство" підкреслює роль інформації у суспільстві. Проте інформація у найширшому значенні відігравала виняткову роль в усі періоди історії людства. На противагу цьому, термін "інформаціональне" вказує на певний атрибут специфічної форми соціальної організації, в якій завдяки новим технологічним умовам, що виникають у цей історичний період, генерування, обробка та передача інформації стали фундаментальними джерелами виробничої здатності і влади.

Мережне суспільство так чи інакше набуває самовладного характеру, часто незалежного від волі людини чи інституцій традиційного суспільства. М. Кастелз стверджує, що глобальні мережі інструментального обміну селективно підключають чи відключають індивідів, групи, райони і навіть цілі країни згідно з їх значимістю для досягнення цілей, що обробляються мережею у неперервному потоці стратегічних рішень. З другого боку, у світі, пронизаному глобальними потоками багатств, влади і образів, пошук ідентичності, колективної чи індивідуальної, приписаної чи сконструйованої, стає фундаментальним джерелом соціальних значень. Має місце фундаментальний розкол між абстрактним, універсальним інструменталізмом та історично вкоріненими партикулярними ідентичностями. Важко термінологічно зафіксувати особливості сучасного світу, який надзвичайно динамічно змінюється. Одна з таких назв - "світ Google", який враховує вплив нових медій.

Характеристика "Світу Google"

У характеристиках сучасного суспільства, яке розвивається в умовах стрімких ґлобалізаційних трансформацій, зазначається його мережний характер. Тобто воно спирається на мережний спосіб створення інформації (також будь-якої іншої продукції), її споживання та на мережну участь індивідуума у житті суспільства. Ю. Філіпповська каже, що це означає зникнення суб'єкт-об'єктної схеми у стосунках між людиною і навколишнім світом. Пропонуючи різні теорії та назви нової ери і організації суспільства, науковці погоджуються з тим, що зміни відбуваються у напрямку децентралізації, фрагментації, перерозподілу сили (влади), ролей та стосунків між "виробниками" та "споживачами", зменшення довіри до політиків та бізнес-еліти.