Розділ «ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ»

тепер. О ти, філософе, що не вмієш бачити нічого

за межами одної миті, який бідний твій кругозір!

Око твоє нездатне спостерігати потаємну роботу

людських пристрастей.

Ґете

Цю розмову урвав допит, а за ним нарада з адвокатом, якому був довірений захист Жульєна. Такі хвилини були єдиною справжньою неприємністю в його теперішньому житті, сповненому безтурботних і ніжних мрій.

— Я вчинив убивство, вбивство, обмірковане заздалегідь, — повторював Жульєн і слідчому, і адвокатові. — Мені дуже шкода, панове, — додав він, усміхаючись, — але вам тут майже нема чого робити.

«В усякому разі, — вирішив Жульєн, коли йому вдалося здихатися цих суб’єктів, — я, слід гадати, людина мужня, і, безперечно, мужніша, ніж ці двоє. Для них найбільше лихо, якийсь цар жахів — отой двобій зі смертним кінцем, про який я серйозно подумаю тільки в той день, коли він настане.

Це, мабуть, тому, — по-філософськи міркував Жульєн, — що я зазнав і гіршого нещастя. Я страждав незмірно більше під час моєї першої поїздки в Страсбург, коли гадав, що Матильда покинула мене... І подумати тільки, що я так пристрасно бажав близькості, до якої тепер зовсім байдужий. Сказати правду, я почуваю себе щасливішим на самоті, ніж коли ця красуня поділяє зі мною мою самотність... »

Адвокат, законник і формаліст, вважав його божевільним і разом з усіма гадав, що він схопився за пістолет у нападі ревнощів. Одного разу він наважився натякнути Жульєнові, що таке зізнання — правдиве воно чи ні — дало б прекрасну підставу для захисту. Але обвинувачений відразу став запальним і дратівливим.

— Якщо вам дороге ваше життя, пане, — скрикнув Жульєн, не тямлячи себе, — ніколи не повторюйте цієї огидної брехні.

Обережний адвокат на мить перелякався: а що, як Жульєн і справді задушить його?..

Адвокат уже готував свою захисну промову, бо вирішальна хвилина наближалась. У Безансоні і в цілому департаменті тільки й мови було що про цей гучний процес. Жульєн не знав цього, він просив, щоб йому ніколи не говорили про такі речі.

Того дня Фуке з Матильдою спробували заговорити з ним про деякі чутки, що, на їхню думку, подавали надію, але Жульєн обірвав їх на перших словах.

— Дайте мені жити моїм ідеальним життям. Всі ці ваші дрібні турботи, всі ці подробиці буденності, більш або менш образливі для мене, тільки зведуть мене з небес на землю. Кожний вмирає, як може; ось і я хочу думати про смерть по-своєму. Що мені до інших? Всі мої стосунки з іншими скоро припиняться назавжди. Благаю вас, не говоріть зі мною про всіх цих людей: досить з мене й того, що я бачуся зі слідчим і адвокатом.

«Справді, — міркував він, — видно, мені судилося померти, мріючи. Такій невідомій людині, як я, певній того, що не мине й двох тижнів, як її забудуть, безглуздо було б грати якусь комедію.

А проте дивно, що я навчився втішатися життям тільки тепер, коли вже бачу близький його кінець».

Він проводив останні дні, прогулюючись по вузенькому майданчику на своїй вежі, покурюючи прекрасні сигари, по які Матильда посилала спеціального кур’єра в Голландію; він і не знав, що всі, в кого є підзорні труби, щодня чекають його появи. Думки його линули у Вержі. Він ніколи не розмовляв з Фуке про пані де Реналь, але його друг кілька разів казав йому, що вона швидко одужує, і ці слова змушували тремтіти його серце.

У той час як Жульєнова душа майже завжди перебувала в світі мрій, Матильда займалась різними житейськими справами, як це й пасує аристократичній вдачі, і зуміла настільки посунути вперед дружнє листування пані де Фервак і пана де Фрілера, що завітне слово — єпископство, — вже було вимовлене.

Шановний прелат, що відав списком вакантних бенефіцій, зробив приписку на листі своєї племінниці: «Цей нещасний Сорель — просто вітрогон, сподіваюсь, що нам його повернуть».