Розділ 9 ІНТЕРЛЮДІЯ

— На жаль, не настільки, як хотілося б. Однак я постійно вивчаю математику, аби здійснити те, що задумав. Поки що в мене не вистачає знань, щоб зуміти побачити в стіні отвір, крізь який пройшла б вантажна капсула.

Він підкинув фільмоскоп угору, спритно спіймав його й поклав на маленький столик.

Нойс жадібно стежила за кожним його рухом, і враз його осяяло:

— Побий його Час! Ти ж не вмієш читати Міжчасовою, — вигукнув він.

— Певна річ.

— Отже, з тутешньої бібліотеки тобі ніякої користі. Я й не подумав про це. Тобі потрібні плівки з 482-го.

— Ні, ні. Я не хочу… — поквапливо заперечила вона.

— Ти їх одержиш!

— Слово честі, не хочу. Нерозумно ризикувати заради…

— Ти їх одержиш! — рішуче повторив Харлан.

Харлан востаннє стояв перед нематеріальним кордоном, що відокремлював Вічність від будинку Нойс у 482-му. Він твердо вирішив, що це буде востаннє. Ось-ось має відбутися Зміна. Він не сказав про це Нойс, щоб не завдати їй болю. І все-таки він досить легко зважився ще на одну подорож у Час. Почасти це була просто бравада, бажання похизуватися перед Нойс, привезти їй фільмокниги, вихоплені, сказати б із лев’ячої пащі; а з другого боку — нестримне прагнення «обсмалити бороду іспанському королеві», якщо можна цю Первісну приказку застосувати до гладенько поголеного Фінджі.

А крім того, він матиме нагоду ще раз поринути в таємничу, чарівну атмосферу приреченого будинку. Він відчував її ще тоді, коли входив туди з дозволу просторово-часової інструкції. Він насолоджувався цією атмосферою і минулого разу, коли блукав порожніми кімнатами, збираючи одяг, якісь химерні пуделка, туалетне приладдя зі столика Нойс.

Тепер тут панувала зловісна тиша приреченої Реальності, і це відчувалось не лише у фізичній відсутності звуків. Харлан не міг передбачити, чим стане цей будинок у новій Реальності. Він може перетворитися на невеличкий заміський котедж або багатоповерховий дім, який винайматимуть в оренду на одній з вулиць великого міста. А може взагалі щезнути, і замість чудового довколишнього парку з’явиться дике пустирище. Може статися й таке, що його майже не зачепить майбутня Зміна. І в ньому житиме Аналог теперішньої Нойс (Харлан полохливо відігнав цю думку) або й хтось інший.

Для Харлана цей дім був уже примарою, передчасним привидом, який постав перед ним, аби відійти в небуття. Але будинок так багато важив у Харлановім житті, що він дуже шкодував за ним і в душі оплакував його.

П’ять разів відвідував Харлан цю оселю, і тільки один раз її тишу порушив якийсь звук. Харлан саме був у буфетній. Завдяки розвиненій технології, в цій Реальності слуги були не в моді, і Харлан радів, що в нього — на одну проблему менше. Він порався серед слоїків з готовою законсервованою їжею і вже вирішив, що відібрав досить для однієї поїздки і що Нойс радітиме змозі врізноманітнити тривкі, але несмачні страви порожнього Сектора своїми улюбленими делікатесами. Він аж голосно засміявся, пригадавши, як ще зовсім недавно вважав таку їжу за декадентські витребеньки.

Він ще не перестав сміятися, коли раптом виразно почув різкий звук.

Харлан скам’янів.

Звук пролунав десь позаду. І поки Харлан стояв, неспроможний поворухнутися, в голові йому промайнула думка, що в дім забрався випадковий злодій. Та це ще півбіди. Тоді зблиснув здогад про набагато страшнішу небезпеку — це міг бути хтось із Вічних, посланий сюди для розслідування.

Ні то не злодій. Весь період, відведений йому просторово-часовою інструкцією, був ретельно перевірений і вибраний з-поміж інших саме як найсприятливіший період Часу, у якому відсутні чинники ризику. З другого боку, він здійснив мікрозміну (а може, навіть і не мікро), викравши Нойс.

Серце шалено калатало в грудях. Але Харлан змусив себе обернутися. Йому здалося, ніби двері позад нього щойно зачинилися, подолавши на його очах останній міліметр, перш ніж зрівнятися зі стіною.