Розділ 17 КОЛО ЗАМИКАЄТЬСЯ

КОЛО ЗАМИКАЄТЬСЯ

Тривога не полишала Харлана. В метушні приготувань до від’їзду вона ще більше ятрила його душу. Спочатку між ним і Твіселом, а потім між ним і Нойс ця тривога стала стіною відчуження. Настав день від’їзду, але він не вирвав Харлана з важкої задуми.

Тільки коли Твісел повернувся того дня із засідання підкомісії Ради, на обличчі Харлана промайнув ледь помітний вираз зацікавлення.

— Про що там ішлося? — запитав він.

— Не дуже приємна була розмова, — втомлено відповів Твісел.

Харлан, здається, ладен був задовольнитися такою відповіддю, але, трохи подумавши, запитав:

— Сподіваюсь, ви їм нічого не сказали про…

— Ні, не бійся, — роздратовано перебив його Твісел. — Я їм не сказав ні про дівчину, ні про твою участь в історії з Купером. Я заявив, що виною всьому були неполадки в механізмі капсули. Всю відповідальність я взяв на себе.

Хоч як важко було в Харлана на душі, він відчув докори сумління.

— Це погано відіб’ється на вас, — сказав він.

— А що вони мені зроблять? Вони муситимуть чекати, поки ми виправимо помилку. Доти вони мене не чіпатимуть. Якщо нас спіткає невдача, то тоді вже ніхто нікому не допоможе і ніхто нікого не покарає. А коли нам усміхнеться доля, то вона мене й захистить. Ну, а якщо й не захистить… — Твісел стенув плечима. — Я все одно після завершення всього збираюсь усунутися від активної діяльності у Вічності.

Не докуривши сигарети навіть до половини, він погасив її і кинув у попільницю.

— Я взагалі б не втаємничував їх у цю справу, однак не було іншої можливості одержати дозвіл на використання спеціальної капсули для подальших подорожей за нижню межу Вічності, — зітхнувши, промовив Твісел.

Харлан відвернувся. Його думки знову крутилися довкола останніх подій. Твіселові слова долинали до нього, ніби крізь сон, і Обчислювачеві довелося повторити своє запитання, перш ніж Харлан, здригнувшись, сказав:

— Перепрошую?

— Я тебе запитую: твоя дівчина готова? Вона хоч розуміє, що на неї чекає?

— Готова. Я їй усе пояснив. — І як вона сприйняла?

— Що?.. А-а, так, так… гм… Так, як я й сподівався. Вона не боїться.

— Залишилося менше ніж три біогодини.