Розділ 9 ІНТЕРЛЮДІЯ

Простеживши за його поглядом, вона легеньким рухом поправила спідницю й сказала:

— Не треба було привозити мені всього цього, Ендрю. Навіщо, їй-богу.

— Пусте, ніякої небезпеки, — безтурботно відповів він.

— Ні, це небезпечно. Навіщо робити дурниці? Я цілком можу обійтися тим, що тут знайшла, поки… поки ти все владнаєш.

— А чому б тобі не носити власне вбрання й усілякі брязкальця?

— Бо не варто заради них виходити в Час, пробиратися до мого дому, щомиті ризикуючи бути спійманим. А що коли вони зроблять Зміну, поки ти будеш там?

— Мене не впіймають, — нерішуче сказав він. І додав уже впевненіше: — А крім того, мій наручний генератор постійно тримає мене в біочасі, тим-то жодна Зміна не зачепить мене. Розумієш?

— Ні, не розумію, — зітхнула Нойс. — Мені здається, я ніколи не збагну всіх цих премудростей.

— Тут немає нічого складного. І Харлан захоплено почав пояснювати, а Нойс уважно слухала, та з виразу її променистих очей важко було зрозуміти, чи справді дівчину цікавлять оті пояснення, чи вони тільки розважають її.

Ці розмови наповнювали Харланове життя особливим змістом. Уперше він міг з кимось поділитися думками, обговорити свої справи і вчинки. Нойс стала мовби часточкою його самого, але водночас була досить самостійна, з незалежними поглядами, здатна дати несподівану відповідь на будь-яке його запитання. Дивно, розмірковував Харлан, скільки разів він Спостерігав таке соціальне явище, як подружнє життя, а не помітив найголовнішого, не збагнув його справжньої суті. Хіба він уявляв тоді, наприклад, що такі спокійні ідилічні хвилини можуть бути вершиною щастя в подружньому житті?

Зібгавшись калачиком у його обіймах, Нойс запитала:

— Як посувається твоя математика?

— Хочеш глянути?

— Тільки не кажи, що вона завжди при тобі.

— А чом би й ні? Поїздки в капсулах забирають стільки годин. Шкода марно гаяти час.

Він підвівся, видобув із кишені маленький фільмоскоп, вставив у нього плівку і, всміхаючись, закохано дивився, як Нойс прикладає прилад до очей. За хвилю вона повернула йому фільмоскоп і, похитавши головою, сказала:

— Я ще зроду не бачила такої сили закарлючок. От якби навчитися читати вашою Єдиною Міжчасовою Мовою.

— Насправді, — пояснив Харлан, — більшість із цих закарлючок, як ти їх називаєш, — ніякі не літери Міжчасової Мови, а математичні символи.

— Невже ти все це розумієш?

Нойс зачаровано дивилася на Харлана. Хоч би як було кому боляче руйнувати її ілюзії, він усе-таки змусив себе признатися: