TextBook Обличчя прибулого просяяло, як ясний світанок.
– Милостивий королю, государю мій! – сказав він. – З вами на життя і на смерть!..
Од цих слів як віск розтануло шляхетне монарше серце, і, не гидуючи відразливим обличчям лицаря, він обхопив його голову обома руками і мовив:
– Ви мені миліші за тих, що в атласах. Господи! За менші заслуги деякі одержують староства… Знайте, подвиг ваш не залишиться без нагороди. І не сперечайтеся! Я боржник ваш!
Й інші слідом за королем негайно почали вигукувати:
– Не було ще лицаря відважнішого!
– Цьому й серед збаразьких не знайдеться рівних!
– Славу безсмертну ви здобули!
– Як же між татар і козаків зуміли пробратися?…
– У болотах ховався, в очеретах, лісом ішов… блукав… без їжі…
– Нагодувати його! – крикнув король.
– Нагодувати! – повторили інші.
– Одягти його!
– Завтра матимете коня та одяг, – сказав король. – Ні в чому не буде у вас потреби.
Наслідуючи приклад короля, всі навперебій заходилися звеличувати лицаря. Знову на нього посипалися запитання, на які він відповідав через силу, тому що все більшу почував слабкість і ледве не непритомнів. Принесли їжу; в ту ж хвилину ввійшов ксьондз Цецишовський, королівський духівник.
Вельможі розступилися: ксьондз був дуже вчений, шанований, і слово його для короля значило навряд чи не більше, ніж слово канцлера, а з амвона, бувало, він таких справ торкався, про які й на сеймі насмілювався говорити не кожен. Його негайно обступили з усіх боків і почали розповідати, що зі Збаража прийшов лицар, що князь, незважаючи на злигодні та голод, продовжує ще громити хана, який перебуває там власною персоною, і Хмельницького, який за весь минулий рік не втратив стільки людей, скільки за час збаразької облоги, нарешті, що король бажає йти на виручку обложеним, навіть якщо йому з усім військом судилося загинути.
Ксьондз мовчки слухав, беззвучно ворушачи губами, і раз у раз кидав погляд на виснаженого лицаря, що тим часом узявся за їжу; король повелів йому не зважати на свою присутність і ще наглядав сам, щоб той їв гарненько, та час від часу надпивав за його здоров’я ковток із невеликого срібного келиха.
– А як зветься цей лицар? – запитав нарешті ксьондз.
– Скшетуський.
– Чи не Ян?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Вогнем і мечем» автора Генрих Сенкевич на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга“ на сторінці 194. Приємного читання.