Розділ «Частина друга»

– Наймилостивіший королю! – вигукнув він. – Гусарський товариш зі Збаража прийшов!!

Король підхопився з крісла, канцлер теж підвівся, і з уст обох вирвалось одночасно:

– Бути не може!

– Істинно так! Стоїть у сінях.

– Давайте його сюди! – закричав король, ляснувши в долоні. – Нехай зніме з душі тягар!

Тизенгауз сховався за дверима, і через хвилину замість нього на порозі показалася незнайома висока постать.

– Підійдіть, шановний пане! – вигукував король. – Ближче! Ближче! Ми раді вас бачити!

Лицар підійшов до самого столу; зовнішність його була така, що король, канцлер і староста ломжинський позадкували здивовано. Перед ними стояла страшна істота, більше схожа на примару, ніж на людину: розідране на клапті лахміття ледь прикривало його виснажене тіло, посиніле обличчя вимазане було в кров і грязюку, очі горіли гарячковим блиском, чорна скуйовджена борода закривала груди; трупний запах поширювався довкола нього, а ноги так тремтіли, що він змушений був обпертись об стіл.

Король і обоє вельмож дивилися на нього широко розплющеними очима. У цю хвилину двері відчинились і юрбою ввійшли сановники, військові та цивільні: генерали Убальд і Арцишевський, підканцлер литовський Сапєга, староста жечицький, каштелян сандомирський. Усі, зупинившись за спиною короля, витріщилися на прибулого, король же запитав:

– Хто ви?

Бідолаха розкрив було рота, спробував відповісти, але судома звела йому щелепу, підборіддя затремтіло, і він зумів прошепотіти лише:

– Зі… Збаража!

– Дайте йому вина! – пролунав чийсь голос.

Як оком змигнути подано було повний келих – незнайомий із зусиллям його спорожнив. Тим часом канцлер зняв із себе плащ, підбитий хутром, і накинув йому на плечі.

– Можете тепер говорити? – запитав король через деякий час.

– Можу, – трохи впевненіше відповів лицар.

– Хто ви?

– Ян Скшетуський… гусарський поручик…

– У чиїй службі?

– Руського воєводи.