Розділ «Частина друга»

– Ти краще у воду дивись і говори, що бачиш. Правду говори, не бреши, навіть якщо не жити мені.

Горпина підійшла до млинового жолоба й підняла заставку, що перекривала водоспуск; одразу ж жвавий потік помчав по жолобу вдвоє прудкіш, а колесо почало повертатися швидше, поки не сховалося зовсім за водяним пилом; густа піна під колесом так і закипіла.

Відьма втупила чорні свої очища в цю піну і, вхопившись за коси над вухами, заходилася викликати:

– Уху! Уху! Покажись! У колесі дубовому, в піні білій, у тумані яснім, чи злий, чи добрий, покажись!

Богун підійшов поближче й сів з нею поряд. На лиці його страх був мішма з нестримною цікавістю.

– Бачу! – крикнула відьма.

– Що бачиш?

– Смерть брата. Два воли Донця на палю тягнуть.

– Біс із ним, із твоїм братом! – пробурмотів Богун, якому не терпілось дізнатися зовсім інше.

Із хвилину чути було тільки гуркіт колеса, що скажено крутилося.

– Синя в мого брата голівонька, синенька, ворони його клюють! – сказала відьма.

– Іще що бачиш?

– Нічого… Ой, який синій! Уху! Уху! В колесі дубовому, в піні білій, у тумані яснім, покажись… Бачу.

– Що?

– Битва! Ляхи тікають од козаків.

– А я за ними?

– І тебе бачу. Ти з невеличким лицарем б’єшся. Егей! Бережись невеличкого лицаря.

– А князівна?

– Нема її. А ось ізнову ти, а поряд той, що тебе обдурить лукаво. Друг твій невірний.

Богун то на пінні розводи глядів, то Горпину пожирав очима й напружувався подумки, щоб ворожбі посприяти.