Розділ «Зі збірки «Хвала тіні» (1969)»

полями Асеведо звуться й досі;

їх годі осягнути, я не в змозі,

як не силкуюсь, уявити їх.

Мої роки збігають, та не встиг

уздріти край, де предків мчали коні,

й все, що їх очі бачили невтомні:

світанки, зорі, куряву доріг.

Усюди є поля. Їх бачив скрізь —

в Айові, і на Півдні, і в Юдеї,

там, де Ісуса ноги в Галілеї,

ступаючи, топтали верболіз.

Вони — мої. Вони в моїм житті:

в бажанні неясному, в забутті.