Розділ «Йоун Колфер Список бажань»

— Гаразд, це я.

— Ти що, втік із психлікарні, тиняєшся й шукаєш, яку б то зірку поцілувати? — Мерт ураз широко розплющив очі. — Слухай, ти часом не робиш чергової ставки на чергову жертву просто зараз переді мною?

— Ні, аж ніяк!

— Сподіваюся, ти кажеш правду. Одна річ залазити на таку висоту самому, інша — тягти за собою панянку.

— Яку панянку? — спитав Лоурі, вдаючи, ніби нічого не розуміє.

— Корчиш жартівника?

— Він бачить мене, — прошепотіла Меґ. Слава Богу, за Макколом вона вирішила піти, а не полетіти. І хто сказав, ніби коли дмешся, нічого путнього не виходить?

— Звичайно, я тебе бачу. Хоча трохи дивно, я не помітив тебе на моніторі.

— А що, камера стежить і за полем?

— Авжеж стежить. Який дурень подумає, ніби ми охороняємо паркан і не стережемо футбольного поля? Я не помітив цієї дівчинки на моніторі.

— Ну, розумієш, я…

— Це того, що вона завжди плентається позаду, — перебив Лоурі. — Думаєш, їй дуже цікаво з такою викопною решткою, як я? Зовсім ні.

Мерт ступив крок назад.

— Можливо, ви обоє хворі на голову. Мушу подзвонити.

— О ні, Мерте! — вигукнув Лоурі, намагаючись триматись так само спокійно. — Давай я розповім тобі, чому я тут. Правду. З самого початку. Все про Сессі Ворд. Усе з самого початку. Недільні газети віддали б чималеньку суму за таку історію.

Мерт прикусив кінчик вуса, зважуючи, чи варто погоджуватись.

— Обіцяєш? Справжню викривальну історію?

— Справжнісіньку.

— Тоді так: розповідай, а я вирішу, що з тобою робити.

— Так нечесно! — запротестувала Меґ. — Тоді всі карти будуть у твоїх руках.