Розділ «Йоун Колфер Список бажань»

— Не бачу підстав здаватись. Ми вже відкусили чималенький шмат.

— Ми? Ти ж просто сидів і дивився. Це я тягла твоє немічне старече тіло через паркан.

— Ти ж тут для цього, правда?

— Можливо.

— От і добре. Годі сваритись, і рушаймо далі, доки зі мною не стався серцевий напад.

Розділ 8

Рахунок вирівняно

Кроук-парк був чудово освітлений, навіть такої пізньої пори. Помаранчеві лампи гули високо вгорі, кидаючи зловісні тіні від величезних рекламних щитів. На майданчиках було понакидано повно пляшок і бляшанок, вітер намітав їх до країв, видуваючи сміттєві замети. Мабуть, прибиральники ще не встигли прибрати поле після якоїсь великої гри.

Лоурі зашкутильгав на майданчик. Нічні вогні кидали на траву бліде світло, від чого вона видавалася примарно білою. Старий не міг стриматися, він сміявся. Він був тут. Тут, після всіх цих довгих років. Він дійшов до кола в центрі, випростав руки врізнобіч, розкошуючи оплесками своїх відсутніх однокласників. То як, задаваки? Кому з нас слабо? Хто з нас селюк?

— Це я! — вигукнув він, луна відбивалася від рекламних щитів. — Я, Лоурі Маккол, вдерся на стадіон посеред ночі!

Меґ сміялась. Вона бачила, як щастя маленькими помаранчевими спалахами вилітає зі старого.

— Я проліз сюди, щоб пробити м’яча через огорожу Кроук парку!

— Ти певен? — пролунав чийсь голос.

Меґ з Лоурі обернулись. Охоронець хижо поглядав на них, рація звисала на його стегнах, як шестизарядний револьвер.

— Цікаво дізнатись, — провадив він, — як ви двоє збираєтесь перекинути через огорожу м’яча, коли його не маєте?

Лоурі ковтнув слину. Меґ кліпала віями. Два запитання. Перше: як вони збиралися грати у футбол, коли не мали м’яча? Друге: що мав на увазі охоронець, кажучи ви двоє?

Охоронець, наче ковбой, поклав пальці на шкіряний чохол із рацією.

— Дайте хоч одне пояснення, чому я не мушу…

Лоурі урвав його:

— Я вас знаю?