Розділ «Йоун Колфер Список бажань»

Лоурі, споглядаючи все зсередини власної голови, непокоївся. Проте Меґ мала достатньо досвіду, щоб у таких випадках не лізти за словом до кишені.

— Їй подзвонили на мобільний, — мовила вона Макколовим голосом. — Вона записує альбом, тож її терміново викликали на студію.

Мерт примружився, ніби сумніваючись.

— Зрозуміло. І вона перемахнула через паркан? Правильно?

— Саме так. Дуже спортивна дівчинка. До речі, вона в збірній Ірландії з атлетики.

— Гаразд. — Здається, Мертів детектор був не надто чутливим до казочок.

— Ага. Виграла два золота на торішніх Олімпійських іграх.

— Торішніх? — перепитав Мерт, подумки намагаючись поділити на чотири.

— З довгого бігу й зі стрибків.

— Марафон і біг з перепонами тобто?

— Саме так. Вона просто чудова дитина. Я хочу її вдочерити.

— Наскільки я зрозумів, помер її дідусь?

— Так… е-е-е… він був їй за батька. Її рідні батько й мати померли… на них несподівано напали бабуїни під час екскурсії африканським сафарі.

Переглядаючи це кіно всередині власного мозку, Лоурі не знав, сміятися йому чи плакати.

Мерт потер скроні, відчуваючи, як насувається головний біль.

— Окей. Досить про цю диво-дитину. Ти б’єш по м’ячу чи ні?

— Звичайно, б’ю. Заради цього я сюди й прийшов.

Меґ ступила на священний газон Кроук парку. Спогади позістрибували з рядів, закликаючи давно забуті команди до перемоги. Тіні колишніх гравців бігали довкола неї, переганяючи одна одну і, доки не бачить суддя, підставляючи одна одній підніжки. Видовище вражало. Вона була часточкою фінальної гри. Це саме вона на останній секунді мусить забити вирішальне пенальті. Вона відчувала, як Макколове серце билося в захваті. Через довгі п’ятдесят років він нарешті здійснить свою мрію.

Меґ поклала білого шкіряного м’яча на газон і відійшла на вісім кроків назад. Примарний натовп завмер у цілковитій тиші. Гравці щезли, залишилося саме напружене очікування. Лоурі мовчки молився. Вона заб’є. Свого часу він був непоганим гравцем. Меґ може скористатись його спогадами. Лоурі надіслав їх їй. Спогади про кожен гол, який він будь-коли забив. Про кожен матч, який він вибігав по глевкому полю, мов скажений. Усе було тут, у куточку його голови, сховане в електронах пам’яті, припорошених давниною й пилюкою.

— Ага, — сказала Меґ і прибрала іншої постави. Нахилила плечі й перенесла вагу тіла на задню ногу. Без проблем. Легенький подмух вітерцю — і м’яч за штангою.