Розділ «Йоун Колфер Список бажань»

— Тоді окей. Дозволь мені прибрати ту камеру. До війни її не було, їй-богу.

Лоурі виплюнув згусток слизу в траву.

— Атож.

Меґ полетіла до верхнього краю паркану. Металева камера загула й повернулася до неї, як цікавий до всього робот. КАМЕРА, подумала Меґ, різко повертаючи об’єктив праворуч. Познімай-но трішки іншу ділянку газону.

Зверху Лоурі здавався ще нещаснішим. Навіть новий костюм не міг приховати його сутулих плечей і тремтячих рук. Було цілком зрозуміло навіть підліткові, що Лоурі довго не протягне. Шість місяців можуть обернутись на шість тижнів або й днів, якщо все діятиметься з такою швидкістю.

— Лоурі, тобі треба лягти в лікарню, — тихо мовила Меґ, спускаючись із паркану.

— Ні, — гарикнув старий, краплини холодного поту блищали на його чолі. — Що я зроблю, лежачи в ліжку? Те, що робив усе своє життя. Нічого! Ну то як, ти мені допоможеш?

— Не знаю. Не певна.

— Переймаєшся своєю дорогоцінною аурою?

— Ні. Здуру хвилювалася за тебе.

І обоє замовкли. Схоже на те, що вдача залишається з тобою навіть по смерті. Проте в Меґ була перевага: вона не відчувала, як гострий вітер пронизує ноги до самісіньких кісток.

— То що? — врешті-решт озвався Лоурі, потерпаючи, що мусив першим порушити мовчанку.

Меґ зітхнула.

— Посувайся.

Вселятись було щораз легше. Так ніби вона знала, в якій частині мозку розміститися. Жодних тобі проблем із цими доставучими старечими спогадами чи болячками. З неї годі, вона нічого цього не хоче. А ось лізти було куди важче, ніж вселятися. Меґ відчувала, як її енергія згасала: так неначе вона задихалась, але подумки, звичайно. (Якщо ти, читачу, — дух, то зрозумієш мене, як ніхто інший).

Вона зігнула Макколові пальці, негнучкі, як іржаве залізо.

— Буде нелегко.

Паркан височів над нею, видаючись іще вищим, ніж коли дивитись на нього з землі. Макколові великі важкі черевики нізащо не хотіли пролазити в крихітні ромбовидні дірочки в сітці. Меґ роззулася, зв’язала шнурівки докупи й почепила взуття собі на шию. Болото скрапувало на шкарпетки.

— Холодно, — гигикнула Меґ. — Я пам’ятаю, що таке холодно!

— Може, ти вже рухатимешся? — вигукнув Лоурі зсередини власної голови. — Доки я не схопив запалення легень!