Розділ «Йоун Колфер Список бажань»

— Окей, старий буркуне. Закрийся вже! — Вона пригладила Макколові волосся.

Жарти жартами, а завдання було не з легких. Навіть якби Меґ дерлася парканом у власному тілі, вона не знала б, чи добереться до верху. Вона застромила пальці в металеві кільця й полізла.

На півдорозі Меґ відчула, як страшенно розболілися суглоби. Біль шмагав по руках і ногах, наче невидимий батіг. Вітер гримів сіткою, здавалось, він от-от струсить парканного альпініста.

— Добре, що не йде…

— Мовчи! — застережливо вигукнув Лоурі.

Меґ замовкла. Вона ніколи не вірила в долю, добру чи лиху. Але зараз вона ладна була повірити у що завгодно. Після нескінченних стогонів і впрівань їй нарешті вдалося вмоститися на вершечку паркану.

— Ти пітнієш, як свиня, — пробурмотіла вона. — Твоїй сорочці гайки.

Макколове серце боліло. Навіть її присутність не вгамовувала болю. Меґ була певна, що якби старий дерся парканом самотужки, то давно упав би трупом просто в болото.

Меґ затрималася на вершечку, щоб перепочити. Вітер обвівав їх зусібіч. Ти подумаєш, що рекламні щити мали б хоч якось захищати від вітру. Анітрішки. Вітер шугав крізь простір між ними так само навально, як вода крізь пожежний шланг.

Меґ перевалилася на той бік. З Макколових ніг було мало користі. Він учепився за сітку руками, повісивши на них усю свою тушу. Суглоби боліли не по-людському. Після нескінченного змагання Меґ таки гепнулася простісінько в калюжу. Вода намочила Макколові зад.

— Вже й не знаю, як ми звідси виберемось, — видихнула вона. — Але певно що не так, як сюди забралися. Ще раз перекинемо наші кості через паркан — і нам обом гайки.

Вона вислизнула зі старечої голови, повертаючи власникові можливість керувати власним тілом. Лоурі відчував, як старе серце гупає в грудях.

— Божевілля, — прохрипів він. — Дурість.

Уперше Меґ зраділа з того, що була духом.

Принаймні зараз вона не відчуває смерті.

— Те, про що я казала.

Лоурі трохи полежав під парканом, калатання в грудях обернулося на тупий біль.

— Гаразд. — Лоурі тяжко дихав. — Мені вже краще. Ходімо.

— Ти певен?

Старий підвівся.