Розділ «Йоун Колфер Список бажань»

Ригачка й Гоп перебували в камері попереднього ув’язнення номер дев’ять. Митники не знали й близько, хто це такі, і не впускали без вказівки знизу. Вельзевула витягли з вечірки Найбільшого Світового Диктатора. Пекельник Номер Два, звичайно, не радів.

Двоє прислужників чекали на нього біля депо душ. Їхні грубі закіптюжені обличчя нагадували про водіїв паротягів. Більшість таких хлопців у попередньому житті були здатні на все, в пеклі ж вони мали цілком безпечну роботу — віддирали душі від тунельних стін. Їх називали збирачами душ.

— Що цього разу? — прогарчав Вельзевул до митника.

— Біс його маму зна, — проказав старший збирач душ, видимо, менш шанобливо, ніж мусив.

Вельзевул умить випарував його тризубом.

— Що цього разу? — звернувся він до нового старшого на митниці.

— Два щойно прибулих, Милість. Камера номер дев’ять.

— Мене кликали тому, що…

— Тому шо вони смердять, Високосте. Дужечко смердять. Навіть не наю, шо то. Всі не бачуть такої гидоти.

— Ніхто не бачив такої гидоти, — виправив Вельзевул.

— Шо, і Ви не бачили?

— Ні, я… Розслабся. Їм дали заспокійливе?

— Не тра’, Ваша Честь. Вони тіки кліп-кліп. Вони бачуть і чуять нічого.

Вельзевул щосили стримувався, щоб не виправляти граматичних помилок. Колись, кілька сторіч тому, він був репетитором у гуна Аттили.

— Велике діло. Тунельний шок. Пропусти їх крізь блендер. Осадом обігрій моє джакузі.

Митник стурбовано перевалювався з однієї трипалої ноги на другу.

— Що? Виникають проблеми? — спитав Вельзевул. Ці слова були радше загрозою, аніж запитанням — прийомчик, відомий усім вчителям.

— Н-н-ну, — затинався бідолашний зішкрябувач душ, страшенно боячись, аби його дальша відповідь не стала останньою.

— Що ну? — оскаженів Вельзевул, його терпець уривався. Він хотів повернутись на бенкет перше, ніж Муссоліні розпочне свій пародіювальний номер.

— Ну, ці два такихось дивні.