Розділ «Йоун Колфер Список бажань»

Меґ перебрала одяг. Витягла гаманець, квиток на потяг, пенсійне посвідчення, ключі і дрібняки.

— Ні, пан не хоче. Викиньте їх.

— Мудре рішення.

Шляху назад нема. На телебачення можна потрапити або у цьому новому шикарнючому прикиді, або спробувати щастя у спідній білизні. Навряд чи вільний світ готовий до останнього.

Настав час розбудити старого. Вона вивільнилася з Лоурі й стала чекати, що той ось-ось вибухне. Старечі зелені очі заспано закліпали, і легенька усмішка заграла на Макколових вустах.

— Привіт, — пробелькотів він невідомо до кого.

Старий поводився якось дивно. Таунсендці хутенько відбігли до найдальшої стіни.

Лоурі підняв пальця вгору.

Меґ озирнулася. З ким у дідька ця стара каструля розмовляє?

— В мене добра пам’ять на обличчя.

Які обличчя? Можливо, через її друге втілення у нього відлітає стріха? Меґ простежила за його стуманеним поглядом. Цей вася приморожений розбалакував зі своїм відображенням у дзеркалі. Меґ не стрималася й зареготала.

Знайома зморшка невдоволення наповзла на Макколове чоло.

— Чого ти іржеш?

Таунсендці душилися від сміху.

Меґ стрималась.

— Так, нічого. Якщо не знехтувати те, що ти балакаєш сам із собою, в дзеркалі.

— Не плети дурниць! То не я.

— Придивися, Макколе. Це ти і є.

Лоурі вдивлявся у поважну постать перед собою. Тільки довкола того добродія усе маячіла якась облямівка. Вкрай незвично. Якщо, звісно, не брати до уваги, що постаттю було відображення в дзеркалі.

— О Боже, — зітхнув Маккол. Нарешті він доїхав! — Таким я міг би бути.