Розділ «Йоун Колфер Список бажань»

Меґ зневажливо поглянула на пірсінгоносця.

— Я хотів був придбати подарунок для… для моєї прапраправнучки. Проте здається, я покладу чималеньку купку грошей десь інде.

Удавши, що розсердилася, Меґ вийшла з крамниці. Вона тішилася з того, на яку довжелезну фразу спромоглась. А вираз обличчя! Єс!

Третя крамничка донизу була “Таунсендз і сини”. Купа застарілого манаття у вітринах. Краватки та інший мотлох. А один із пластикових манекенів був навіть убраний в капелюха. О, це саме воно. Якраз для пана Екс-Маккола.

Вона відчинила двері, все ще вагаючись, усе ще почуваючись малою дівчинкою, за якою протягом її короткого життя уважно стежили не в одній такій крамничці. Кілька снобів снували туди-сюди, у кожного на шиї висів сантиметр. Таки жоден із таунсендців не тягнув на сина.

Один із продавців підійшов до Меґ. Він мав таку саму прикольну борідку, як у мультику. З кишені його сорочки стирчали шматочки крейди.

— Пане, — мовив він зарозуміло так, наче сказати “Чого б ви хотіли, пане?” вимагало неймовірних зусиль.

Меґ примружилась. Як їй триматися? Впевнено, сказала вона собі. Наче ти належиш до цього світу.

— Гаразд, пане… е-е-е… продавцю. Наталі щойно мене постригла. Тепер мені потрібне пристойне вбрання. Костюм, чи що. І жодних капелюхів, бо він мене вб’є. Ну, вбив би, якби міг рухатись. — Меґ нервово захихотіла.

— Пан хоче костюм? Якої фірми?

— Та байдуже, аби не дешевий. Зніміть кошти з моєї кредитки.

І враз усі стали чемно усміхатись. Постягали з ший свої сантиметри, наче Індіана Джонс батоги, і повстромлювали їх Лоурі під пахви.

— Пан бажав би пошити чи придбати готовий?

— Е-е-е… навіть не знаю. Певно, зупинимось на готовому.

— Чудово. Не рухайтесь, будь ласка. З жилетом чи без?

— Не знаю. Певно, без жилета.

— Як пан захоче.

— І пару отих коричневих черевиків. Зі стильними торочками.

— Китицями.

— Угу, саме їх.