Розділ «Йоун Колфер Список бажань»

— Вибач, я не хотіла, — пробубоніла вона.

— Усе гаразд. Твоя правда. Яке життя? Я саме намагаюсь тобі пояснити. — Лоурі поринув у спогади. — Якщо…

Він через силу повернувся до розмови:

— Занадто пізно для якщо. Час діяти.

Він розгорнув записничок.

— Отож, я уклав список.

Ага! Прямо по курсу, капітане!

— Який список?

— Я поділив своє життя на ряд помилок. Перелічив те, чого я не зробив, коли мав змогу. Нелегка робота, скажу тобі. Сила-силенна такого набралося. Проте я залишив у списку чотири справи.

Старий видер сторінку з записничка і дав її духові-впертюхові. СТОРІНКА, подумала Меґ і взяла аркуш. Увесь він був укритий ледь зрозумілою писаниною. Та все ж слова випливали Меґ поперед очі ще до того, як вона збиралась їх читати. Навіть закарлючки літер повнилися почуттями. Біль, з яким укладався цей список, злітав із аркуша пекучими спогадами.

Більшість пунктів було викреслено, проте всі вони спливали перед Меґ, мов якісь чорнильні примари. Лоурі не перебільшував. Його життя було суцільним жахіттям. Одружився з п’яницею, жив разом з її матір’ю, не отримав страховки на випадок пожежі для свого першого будинку. Прилетів відпочивати до Югославії саме того дня, коли почалася війна. І пішло, й поїхало. Одне за одним, одне за одним. І не було на те ради. Чотири пункти було обведено і пронумеровано. Меґ читала повільно, не дбаючи про те, якого кольору стає аура.

Врешті, збита з пантелику, душа відірвалась від сторінки.

— Нічого не второпала, — зізналася вона.

— Із цими чотирма ще не запізно, — сказав Лоурі, його обличчя сяяло. — Це можна зробити.

Меґ пирхнула:

— Ти жартуєш.

— Не жартую, панянко. Каяття — потужний стимул.

— Я й не дожену навіть, про що ти оце говориш. Мені лише чотирнадцять, ти ж знаєш.

Лоурі потер свою порубцьовану литку.

— З твоєю допомогою я виконаю ці справи. Тоді я не міг. Та коли ти… була в мені вчора, я знову почувався молодим. Готовим на все.