Розділ «Йоун Колфер Список бажань»

— Окей. Я слухаю.

Лоурі дістав з кишені записничок на спіральці.

— Моє життя — жахіття. Суцільне жахіття. Жодної приємної миті. Від одруження з цією п’яницею Норою до каліцтва через ту вашу тварюку.

— Але ж має бути бодай щось приємне.

Лоурі похитав головою.

— Нічогісінько. Я перебрав усі шістдесят вісім років. Кожне моє рішення було хибне.

Меґ дозволила собі подивитись на Лоурі, ніби кажучи “сумніваюсь”.

— Розумієш, з мене користі як із цапа молока. Це важко пояснити, навіть коли ти не коментуєш кожне моє слово.

— Чого ти хочеш від мене? Я не вмію подорожувати в часі.

— Шкода, — сказав Лоурі смутно.

— Я допоможу тобі в господі кілька днів, поки моя аура стане блакитною. А тоді бац — і мене вже тут нема!

— Замовкнеш ти чи ні? Годі торочити про себе! Слухай! Я впевнений, що Всевишній надіслав тебе сюди не на те, щоб мити посуд!

Меґ насупилася. Ці старпери завжди думають, що все знають. Ось цей крособріхус патякає про Бога, а сам ще навіть не помер.

— Якщо тебе повернули, виходить, ти мусиш зробити щось особливе.

Меґ відчула, як нервово забурчав її примарний шлунок.

— І?..

— Допомогти мені розібратися з моїм життям.

Ви сміятиметесь. От і Меґ засміялась.

— Розібратися з твоїм життям? Яким життям? Тобі ж лишилось якихось півроку.

Так з нею завжди було. Ляпне щось паскудне, як оце щойно, а тоді карається місяцями.