Розділ «Йоун Колфер Список бажань»

— Ги-ги, — сміявся Лоурі. — Га-га, ги-ги.

— Та ти впився! — реготала Меґ. І від того їй ставало легше. Відтоді, як вибухнув газовий бак, їй мало випадало сміятися.

— Е ні, — відповів Лоурі, киваючи тремтячим» пальцем, — не впився. Напідпитку. Це різні речі.

Вони знову їхали потягом. На північ у напрямку Дубліна. Пасажири пересідали чимдалі від Лоурі. Старий був п'яний. Від нього добряче тхнуло спиртом, до того ж він усе розмовляв сам із собою.

Зайве казати, що Лоурі так і не скористався тогосвітньою силою Меґ і не вдарив Люстра. Ба більше. Він геть забув про Меґ і випив удвох з колишнім однокласником півпляшки бренді. Вони розійшлись як найвірніші друзі, пообіцявши один одному незабаром зустрітися. Лоурі нізащо не наобіцяв би такого, якби був тверезий. А надто знаючи, що не зможе дотримати слова.

— Отож, у нас є вільне бажання, — мовила Меґ.

— Га? — озвався Лоурі. Він, певно, сказав би: “Що ти маєш на увазі?” Проте таке запитання вимагало забагато зусиль.

— Я не вдарила нікого, так? Отож нам треба виконати якесь бажання замість невиконаного.

— П-правда. Якесь бажання. — Сказане видалось Лоурі таким зворушливим, що він не втримався й заспівав: — Якесь бажа-а-а-а-а-ння-а-а.

Але Меґ не засміялася. Саме тієї миті їй дещо спало на думку.

— А чи можна мені використати твоє бажання?

— Га?

— Хай це бажання буде моїм. Я дуже хочу зацідити в пику комусь.

Лоурі хитро примружився.

— Я знаю кому, — мовив Лоурі і хитренько покивав пальцем. — Я знаю, кого ти хочеш ударити.

— Ти певен?

— Ага. П-певен. Ти хочеш заїхати у Франкову пику.

— Здаюсь, ти вгадав. Ну, то як?

— Добре. Можеш іти й одважити йому. Я не заперечую.

Меґ аж заскавуліла.