Розділ «ДІАЛОГИ, призначені для виховання молодих панночок»

ДОЛЬМАНСЕ. Ну що, моє янголятко, я тебе переконав? Ти вже не думаєш, що содомія — злочин?

ЕЖЕНІ. Та хоч би й так — яке мені діло? Хіба ви не переконали мене, що злочинів, по суті, не існує? Відтепер я й не знаю, які вчинки слід вважати злочинними.

ДОЛЬМАНСЕ. А таких, моя люба дівчинко, взагалі не існує. Адже найжахливіше з діянь має сторону, яка нам вигідна.

ЕЖЕНІ. Хто ж у цьому сумнівається?

ДОЛЬМАНСЕ. Ну так от, з цього погляду воно вже не злочин. Адже назвати злочином те, що одній людині вигідне, а іншій завдає шкоди, можна, тільки довівши, що створіння скривджене дорожче природі, аніж те, яке здобуло вигоду. А що в очах природи всі індивіди рівні, то віддати перевагу якомусь із них неможливо; отож дія, яка йде на користь одному і завдає збитків іншому, з погляду природи не може бути оцінена.

ЕЖЕНІ. Але якщо певна дія завдає шкоди багатьом людям, а мені приносить лише малу втіху, то хіба не жахливо вдаватися до неї?

ДОЛЬМАНСЕ. Аж ніяк, бо не можна рівняти те, що терплять інші, з тим, що відчуваю я. Найнестерпніший біль, пережитий ближнім, для мене нічого не означає, а найлегший лоскіт утіхи, відчутий мною, дає мені радість. Тому я завжди повинен віддавати перевагу легкому лоскоту, що мені приємний, перед купою нещасть, які звалюються на інших, а мене не торкаються. Але трапляється, що незвичайний устрій людських органів, цієї дивовижної системи, робить мені приємним біль ближнього, і таке буває часто. Який же може бути сумнів, що в такому разі я, безперечно ж, повинен віддати перевагу болю, який вражає іншого, а мені робить приємність, перед відсутністю такого болю, бо якщо іншому не болить, то це позбавляє мене певної частки радощів. Усі наші помилки в царині моралі походять від безглуздого уявлення про нитку братерства, яка нібито всіх нас поєднує і яку вигадали християни в тому столітті, коли на них звалилося стільки нещасть і лиха. Змушені жебрати співчуття, вони вдалися до очевидного трюку: проголосили, що всі люди — браття. Хіба можна відмовити комусь у допомозі, якщо ти прийняв цю гіпотезу? Але визнати її слушною немає жодних підстав. Хіба не народжуємося ми самотніми? І навіть більше — взаємними ворогами, в стані постійної і обопільної війни? От і подумайте, чи можна припустити, щоб чесноти, необхідні для підтримання таких братерських взаємин, були передбачені самою природою? Якби людям навіював їх голос природи, то вони були б наділені ними вже при народженні. І тоді співчуття, доброчинність, гуманність, закладені в нас природою, були б невід'ємні від людини, і, скажімо, дикуни, які не вийшли з первісного стану, поводилися б зовсім інакше, аніж насправді поводяться. ЕЖЕНІ. Як ви нас запевняєте, природа влаштувала так, щоб люди народжувалися самотніми, незалежними одне від одного. В такому разі чи погодитеся ви зі мною в тому, що рано чи пізно життєві потреби неминуче їх зближують, а отже, між ними встановлюються якісь зв'язки; скажімо, зв'язки кровні, спричинені необхідністю спілкуватися з родичами, зв'язки любовні, дружні, зв'язки, які випливають із почуття вдячності. Такі зв'язки, сподіваюсь, ви шануєте?

ДОЛЬМАНСЕ. Правду кажучи, не більше, ніж інші. Та оскільки ви про них згадали, Ежені, ми спробуємо їх проаналізувати, коротко розглянувши кожен різновид таких зв'язків зокрема. Скажімо, одна з життєвих потреб примушує людину одружуватись — чи для того, щоб продовжити свій рід, чи для того, щоб примножити свій статок. Невже ви станете запевняти, що це неминуче призводить до встановлення нерозривного чи священного зв'язку з об'єктом, з яким я поєднуюся в такий спосіб? Чи не безглуздо, запитую я вас, навіть висувати таке припущення? Доти, доки триває статевий акт, я, безперечно, відчуватиму потребу в цьому об'єкті, прагнучи дістати свою частку втіхи; та коли я вдовольню фізичний потяг, що залишиться, я вас запитую, між мною і ним? І які реальні обов'язки прив'язуватимуть мене чи його до істоти, яка може з'явитися на світ унаслідок цього статевого акту? Зв'язок між батьками і дітьми пояснюється лише страхом, який батьки відчувають перед самотньою старістю, і якщо вони про нас піклуються, поки ми малі, то лише з міркувань майбутньої вигоди, сподіваючись, що на схилі їхнього віку ми їм віддячимо тим самим. Отож не варто себе обманювати. Ми нічого не завдячуємо своїм батькам… Анічогісінько, Ежені, а що трудилися вони більше заради себе, аніж заради нас, то ми маємо всі підстави їх ненавидіти і навіть позбуватися, якщо їхня поведінка нас дратує; любити їх можна лише в тому випадку, коли вони ні в чому нам не перечать, і це почуття не має бути чимось більшим, аніж та приязнь, яку ми плекаємо до друзів, бо так званий обов'язок дітей щодо батьків не має під собою жодних підвалин, він опирається на фальшиві засади, і якщо ми проаналізуємо ці взаємини розумно й тверезо, то напевне знайдемо в них підстави лише ненавидіти тих, хто, думаючи тільки про власну втіху, часто не дає нам нічого кращого, як життя нещасливе й тяжке.

Ви згадали і про любовні зв'язки, Ежені; бажаю, щоб ви ніколи їх не знали! Я зичу вам тільки щастя, і тому хай не торкнеться вашого серця таке почуття, як кохання! Бо що таке кохання, що таке любов? На мою думку, це почуття можна розглядати тільки як таке, що виникає, коли ми милуємося довершеними якостями прекрасного об'єкта; це почуття приводить нас у захват, розпалює нашу жагу; якщо ми заволодіємо тим об'єктом, ми задоволені; якщо нам не вдається здобути його, ми в розпачі. А що лежить в основі цього почуття?.. Жадання. А які його наслідки?.. Безумство. Отже, займімося спонукою і менше переймаймося наслідками. Спонука в тому, щоб заволодіти об'єктом. Отже, докладімо всіх зусиль, щоб цього домогтися, але діймо розважливо. Втішаймося ним, якщо він нам дістанеться, а якщо ні — спробуймо знайти собі іншу розраду. Тисяча подібних об'єктів і, можливо, багато кращих утішать нас за втрату цього. Усі чоловіки, усі жінки дуже схожі між собою: нема такого кохання, яке вистояло б під натиском тверезих роздумів. Яка омана — оте сп'яніння, котре, живлячись сигналами наших органів чуття, приводить нас у такий стан, коли ми нічого не бачимо, коли існуємо лише заради того або тієї, кого обожнюємо до нестями. Хіба це називається жити? Хіба це не самохіть позбавляти себе всіх усолод життя? Яка приємність у тому, щоби з власної хоті труситися в пекельній лихоманці, котра поглинає і пожирає нас, не залишаючи нам інших радощів, як утішання метафізичними матеріями, вельми схожими на маячню божевільного? Якби ми мали підстави сподіватися, що все життя любитимемо цей принадний об’єкт, якби було очевидно, що ми готові ніколи з ним не розлучатися, то й тоді це було б екстравагантністю, але принаймні такою, яку можна вибачити. Та хіба так воно буває в житті? Хіба багато знаємо ми прикладів любовних взаємин, які тривають вічно? Кілька місяців утішання, і в нашому уявленні об'єкт повертається на те місце, яке належить йому по праву, і ми тільки червоніємо на згадку про те, скільки фіміаму спалили ми на його олтарях, і ми вже навіть нездатні вірити у свої колишні почуття, у те, що наш об'єкт міг звабити нас до такої міри.

Отже, о любострасні дівчата, віддавайтеся нам зразу, як тільки випадає така нагода! Шпокайтеся, розважайтеся, бо суть життя в цьому; але старанно уникайте любові. «В людині немає нічого гарного, крім її зовнішніх переваг», — сказав знаменитий натураліст Бюффон, а він проявив себе чудовим філософом — і не лише в цих питаннях. Я повторюю — розважайтеся; не ускладнюйте собі життя понад усяку міру; не виснажуйте себе в тужіннях, у зітханнях, в скрадливих поглядах, у любовних цидулочках; ви повинні прагнути зовсім іншого: трахайтеся, постійно збільшуйте число своїх утішальників і змінюйте їх якомога частіше; з усіх сил чиніть опір тому, хто захотів би привласнити вас тільки для себе, рішуче уникайте постійного кохання, бо воно прив'язало б вас до одного чоловіка і перешкоджало б вашому прагненню віддаватися іншим; мати лише одного коханця — це жорстокий егоїзм, який завжди виявляється фатальним для вашої подруги. Жінку не створено для одного-однісінького чоловіка — природа призначає її для всіх. Нехай вона дослухається тільки до цього священного поклику, хай без розбору віддається кожному, хто її захоче. Якщо вона буде тільки повією і ніколи — коханкою, якщо вона уникатиме кохання і боготворитиме втіху, то тільки троянди встелятимуть стежку її життя, і тільки квіти насолод роздаватиме вона нам! Запитайте в чарівної жінки, котра так щиро опікується вашим вихованням, запитайте в неї, Ежені, як треба повестися з чоловіком, після того як він нагородив тебе втіхою. (Стишивши голос, щоб Огюстен його не почув.) Запитайте, чи вона хоч пальцем ворухне, щоб зберегти цього Огюстена, який сьогодні дарує їй стільки радості. Якби, скажімо, його в неї забрали, вона вмить узяла б собі іншого, про цього більше ніколи не згадувала б і, знову швидко переситившись, принесла б у жертву й наступного, якби це обіцяло їй нові насолоди.

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Не сумнівайся, люба Ежені, що Дольмансе викладає тобі щиру правду про моє серце, та й, зрештою, про серце кожної жінки, так ніби ми раптом усі перед ним розкрилися.

ДОЛЬМАНСЕ. Остання частина мого аналізу буде присвячена, як і слід сподіватися, зв'язкам дружби та вдячності. Шануймо перші, я згоден, але тільки до тієї міри, до якої' вони нам корисні; зберігаймо друзів доти, доки вони нам служать; забуваймо про них відразу, як тільки в них відпадає потреба. Лише виходячи з цих міркувань, нам слід любити тих або тих людей, любити їх лише заради них самих — очевидна омана; ніколи природа не вкладала в людину інших порухів, інших почуттів, аніж ті, які дають їй певну користь або вигоду; немає на світі більшого егоїста, аніж природа; отже, будьмо й ми егоїстами, якщо ми хочемо жити згідно з її законами. Що ж до вдячності, Ежені, то такі зв'язки, поза всяким сумнівом, найслабші з усіх можливих. Хіба люди роблять нам добро задля нас? Не вірте в це, моя люба; вони так чинять з бажання похизуватися, з гордощів. Тож хіба не принизливо отак стати іграшкою чужого марнолюбства? Знати, що тобі зробили добро, — жахливо. Ніщо так не пригнічує, як усвідомлення, що ти став жертвою благодіяння. Вибір тут невеликий: або повернути те, що тобі дали, або проковтнути образу. Горді душі дуже страждають під тягарем добродіяння: воно їх гнітить, воно їх розчавлює, і єдине почуття, яке вони плекають до свого добродійника, — ненависть. То де ж ви бачите дорогоцінні зв'язки, якими людина надолужує самотність, від народження призначену їй природою? Де ви бачите тих, хто мав би налаштовувати близькі взаємини між людьми? З якого дива повинні ми любити інших, шанувати їх, віддавати їм перевагу перед самими собою? За яким правом втручаємося ми в особисте життя людей, втішаючи їх у їхньому горі? В яких куточках своєї душі знайдете ви тепер оті прекрасні і нікому не потрібні чесноти: добрість, гуманність, співчутливість, — наведені в безглуздих законах кількох ідіотських релігій, проповідуваних самозванцями та жебраками, релігій, які просто вимушені заморочувати людям голови, бо люди, здатні міркувати розважливо, не стали б не те що сповідувати їх, а й терпіти. От ви й скажіть мені тепер, Ежені, чи й досі ви вважаєте, ніби смертних мають поєднувати якісь священні узи? Невже ви гадаєте, що я мушу любити когось там більше, аніж самого себе?

ЕЖЕНІ. Ваші аргументи відповідають нахилам мого серця і надто мені приємні, щоб мій розум їх відкинув.

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Вони в самій природі, Ежені, і те, що ти їх схвалюєш, — зайвий доказ на їхню користь. Адже ти щойно вибрунькувалася з її лона — тож хіба можуть твої відчуття бути наслідком розбещеності?

ЕЖЕНІ. Але якщо всі ті збочення, які ви проповідуєте, відповідають намірам природи, чому тоді закони осуджують їх?

ДОЛЬМАНСЕ. Бо закони створені не для індивіда, а для суспільства в цілому, і це ставить їх у постійну суперечність з інтересами окремої людини, адже ці інтереси ніколи не збігаються з інтересами загалу. Але, добрі для суспільства, закони дуже погані для кожної окремої особи, з яких суспільство складається; бо хоч вони й захищають індивіда, і гарантують йому певні права, вони водночас обмежують його в діях і ув'язнюють на три чверті його життя; тому чоловік розумний зневажає закони і терпить їх, як ото терплять змій та гадюк, котрі хоч і кусаються, але своєю отрутою приносять і певну користь у медицині; він рятується від законів так само, як рятувався б від тих отруйних гадів, тобто вдається до застережних заходів, ховається за завісою таємниць, користується з усього, що підкажуть йому розважливість та обачність. Якщо ваша душа загориться бажанням вчинити лиходійство, Ежені, то чиніть його потай, не розповідаючи про свої наміри, а якщо вам конче треба з кимось порадитися, то хай це будуть ваша подруга і я.

ЕЖЕНІ. О, таке бажання у мене вже виникло!

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Яка примха схвилювала тебе, Ежені? Довірся нам без страху.

ЕЖЕНІ (в нестямі). Мені потрібна жертва!

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. І якої статі ти хочеш, щоб вона була?