Розділ «ДІАЛОГИ, призначені для виховання молодих панночок»

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Ну що ж, мабуть, ви належите до тієї породи людей, один з яких признався на сповіді: «Викладати вам усі подробиці, панотче, немає сенсу. Але будьте певні, що, крім убивства та грабунку, я винен у всіх гріхах!»

ДОЛЬМАНСЕ. Атож, пані, я міг би сказати так само, але без «крім».

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Як? Невже, розпуснику, ви дозволяли собі…

ДОЛЬМАНСЕ. Усе, пані, геть усе. Хіба відмовляють собі хай там у чому з моїм темпераментом і моїми поглядами на життя?

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Ет, нумо гратися!.. Я більше нездатна слухати ці балачки. Ми до них ще повернемося, Дольмансе, але щоб ваші зізнання звучали переконливіше, я б хотіла послухати їх на свіжу голову. Коли у вас стоїть, ви полюбляєте говорити жахливі речі, і я не виключаю, що ви видаєте за істину розпусні фантазії своєї розпаленої уяви.

(Прилаштовуються.)

ДОЛЬМАНСЕ. Стривай, шевальє, стривай. Я сам його введу, але спершу, попросивши пробачення в прекрасної Ежені, я задам їй доброї хлости, щоб довести її до кондиції. (Шмагає.)

ЕЖЕНІ. Я вважаю цю церемонію марною. Признайтеся, Дольмансе, що вона потрібна для вдоволення вашої хоті, але, влаштовуючи її, не прикидайтеся, я вас прошу, ніби робите добро для мене.

ДОЛЬМАНСЕ (і далі шмагаючи). О, стривайте, незабаром ви заспіваєте іншої!.. Ви просто не уявляєте собі, наскільки важлива ця підготовча процедура… Терпіть, мала шельмо, терпіть, для вас і тільки для вас я стараюся!

ЕЖЕНІ. О, небо! Та він не жартує!.. Мої сідниці вогнем горять!.. Ой, боляче, мені справді боляче!..

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Я за тебе помщуся, люба. Ось йому, ось! (Шмагає Дольмансе.)

ДОЛЬМАНСЕ. О, я вам щиро вдячний. А в Ежені я прошу тільки однієї ласки — хай зрозуміє, що це задля її втіхи я шмагаю ії так завзято, аж мені закортіло різок самому; як бачите, закони природи для всіх однакові. А зараз, пані, ми влаштуємося отак: Ежені примоститься на вашій спині, обхопивши вас за шию, як ото дитина, коли мати носить її за спиною; в такий спосіб я матиму перед собою дві гепи і дам хлости обом; шевальє та Огюстен повернуть мені борг, луплячи вдвох по моїх сідницях… Отак, отак… О, в нас чудово виходить… Яке блаженство!

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Не щадіть малої шельми, не щадіть! Я й для себе не прошу жалості і не хочу, щоб ви жаліли її.

ЕЖЕНІ. Ой! Ой! Ой! Та з мене, мабуть, уже кров бризкає!

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Від цього твої сідниці стануть тільки гарніші, забарвившись у ясно-червоний колір. Май мужність, мій ангеле, май мужність! Пам'ятай, що тільки через біль можна досягти справдешньої насолоди.

ЕЖЕНІ. Ой, я справді не годна далі терпіти!

ДОЛЬМАНСЕ (на мить зупиняється, щоб помилуватися своєю роботою; і знов шмагає). Ще шістдесят різочок, Ежені. Так, так, по шістдесят на кожну гепу!.. О, шельми! Як солодко після цього вам буде трахатись!

(«Система» розпадається.)

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ (роздивляючись сідниці Ежені). Ой, бідолашна дитина, таж у неї гепка в крові!.. Розбишако, як, мабуть, любо тобі цілувати сліди своєї жорстокості!

ДОЛЬМАНСЕ (вкрай збуджений). Атож, я цього не приховую і цілуватиму її тим палкіше, чим кривавіші будуть сліди биття.