Розділ «Частина 3 Вершник апокаліпсису»

— Оскаре!!!

Шарлотта була ще досить далеко від хлопця, проте навіть звідси могла роздивитися смарагдове сяйво його очей. Обличчя юнака здавалося байдужим і нерухомим, як маска. Ані усмішки, ані будь-яких ознак того, що він упізнав своїх близьких. Дівчина вже ладна була кинутися до нього, проте Гумбольдт її зупинив.

— Не роби цього! — різко промовив він, хапаючи її за руку. — Оскар усе ще перебуває під владою метеорита.

— Але ж ми зобов’язані йому допомогти. Подивися, що з ним коїться! У мене просто серце крається, коли я це бачу!

— Мені теж нелегко. Та ми не можемо відступати від нашого плану.

— А якщо нічого не вийде?

Гумбольдт спохмурнів:

— Тоді, принаймні, він назавжди позбавиться цього прокляття!

Із цими словами він іще раз натиснув кнопку приладу.

Із незворушною виразністю звуки мелодії обрушилися на Оскара, відбилися від склоподібних граней моноліту і знову повернулися до юнака.

Результат виявився жахливим. Тіло хлопця вигну лося, неначе крізь нього пропустили потужний електричний розряд. Рот роззявився, як від крику, проте з нього не чулося жодного звуку. Кулаки стиснулися з такою силою, що нігті до крові врізалися в долоні. Широко розплющені очі дивилися в небо.

Шарлотта не змогла цього стерпіти.

— Припини! — вигукнула вона. — Вимкни прилад, він же може померти!

Та вчений не зважав на її умовляння.

Шарлотта з жахом стежила за тим, що відбувалося з тілом Оскара. Воно здригалося й корчилося в судомах, стаючи дедалі довшим і тоншим. Невдовзі воно почало нагадувати гумову стрічку Коли дівчина вирішила, що гірше вже не буває, Оскар несподівано зробився прозорим. На деякий час стало видно його внутрішні органи — серце, легені, шлунок, невиразні обриси скелету.

Та вже наступної миті все змінилося. Під шаром склоподібної речовини, що вийшла на поверхню, завидніли знайомі риси. Юнак виглядав так, ніби зверху його облили густою прозорою олією. Обличчя, груди, руки й ноги заблищали, ніби вкриті глазур’ю, дивна в’язка речовина заюшила з усіх отворів. Не встигла Шарлотта по думати, що б це могло бути, як полива сповзла з Оскарового тіла і всоталася в землю, залишивши на поверхні темну пляму.

Перед ними стояв колишній Оскар, розгублений, слабкий. Він, здавалося, зовсім не розумів, що відбувається. Ще мить — і він упав непритомний.

Гумбольдт передав прилад Шарлотті, кинувся до сина й опустився перед ним навколішки.

Шарлотта поспішила за ним. Її серце страшенно калатало.

— Ну то й що?