Розділ «Частина 3 Вершник апокаліпсису»

— А коли все буде готове, що нам робити з твоїм приладом?

— Ти ж колись збиралася бути оперною співачкою?

— Так, але це вже в минулому.

— Пам’ятаєш підсилювач голосу, який я сконструював для Берлінського університету? Цей пристрій майже такий самий, але його завдання — відтворювати пісні догонів. Я й сам поки що не знаю, чи запрацює він зараз… Ну, ось і готово. Залишилося поставити на місце батареї, закрити кришку і…— Гумбольдт іще раз з усіх боків оглянув сірий металевий ящичок і залишився задоволеним.

Шарлотта недовірливо стежила за ним.

— Добре, давай спробуємо! — нарешті, промовила вона.

Гумбольдт натиснув червону кнопку й почекав кілька секунд. Спалахнула електронна лампа, яку вчений називав «чарівним оком». Поступово розжарюючись, вона світилася дедалі яскравіше. З ящика почулося легке шипіння й потріскування.

— Поки що все йде непогано, — зауважив Гумбольдт. — Підсилювач прогрівся. А тепер я порадив би тобі про всяк випадок затулити вуха…

Оскар здригнувся. Він дрімав, сидячи біля підніжжя гігантського моноліту, коли до нього долинув дивний звук. Та не просто звук, а ціла мелодія. Комбінація високих і низьких звуків.

Він підвів голову.

Знову!

Щось дивне було в цій музиці. Невідомо, чому, але ця проста мелодія викликала тугу й меланхолію, що віддавалися болем у серці. Перед його внутрішнім поглядом промайнули спогади дитинства й закружляли, неначе снігові пластівці, підхоплені крижаним вітром. Він побачив себе у класній кімнаті в домі Гумбольдта, за латиною. В грудях щось затріпотіло, неначе пташка, що намагається вирватися з кігтів хижака.

На очах заблищали сльози.

Похитуючись, він підвівся на ноги. Щоб не впасти, довелося спертися на моноліт, і юнак відчув, як він гуде та вібрує під його долонею…

Шарлотта затиснула вуха і здивовано подивилася на невелику сіру коробочку в руках Гумбольдта. Хіба це чувано, щоб така маленька штукенція видавала такі могутні звуки? Просто чародійство якесь!

Догони теж остовпіли від подиву. Одні з них застигли на місці й не зводили очей із лінгафону. Інші долілиць кинулися на землю й почали молитися своїм богам, благаючи про помилування.

— Я б сказав, що випробування пройшли успішно, — обережно усміхнувся Гумбольдт. — Зараз глянемо, чи впорається він із реальним завданням.

— Що ж, побачимо! — погодилася Шарлотта. — Хоча, скажу тобі, що особисто я ледве встояла на ногах. Боюся, що після цієї музики Вілма зроду віку не вилізе зі своєї схованки, — дівчина кивнула на сумку на своєму плечі, з якої було видно лише кінчик пташиного дзьоба. — Хоча слух у ківі й не дуже гострий, але й для неї це було вже занадто.

Гумбольдт кивнув.

— Хвалити Бога, мені таки вдалося збільшити потужність динаміків. Настав час випробувати, як діє пристрій на зелені кристали. Мені потрібен доброволець.