Розділ «Частина 3 Вершник апокаліпсису»

Гумбольдт опустився на землю, обличчя його скривилося від болю, а шпага вислизнула з пальців. Еліза затулила рот руками, щоб стримати крик. Учений спробував знову схопитися за зброю, та Уїлсон ногою відкинув його шпагу вбік. Потім, широко розставивши ноги, він посунув на супротивника, виставивши перед собою широке лезо ножа.

— Я ще жодного разу не програвав, — процідив він. — Хочете знати, чому?

— Хочу я чи не хочу, та, боюся, ви все одно скажете, — відповів Гумбольдт глузливо.

— Не можна виграти, не забруднивши при цьому рук. Візьміть цю пораду з собою в могилу, пане Гумбольдт!

Почувся тупий удар. Еліза вже вирішила було, що з таким звуком ніж устромився в груди Гумбольдта. Але заточився не її друг, а Уїлсон. Повільно, неначе уві сні, він обернувся.

— Що це було?..

За його спиною стояв Патрик О’Ніл із рушницею в руках. Молодий ірландець знову скинув зброю, націляючись прикладом тепер уже в перенісся Уїлсона. Знову пролунав глухий удар, і мисливець на метеорити впав навзнак і залишився лежати, широко розкинувши руки й утупивши скляний погляд у небо.

— Сер Уїлсон, я заарештую вас за звинуваченням в убивстві Франсуа Лакомба, члена Паризької академії наук, і замаху на вбивство професора Карла Фрідріха фон Гумбольдта. Крім того, ви звинувачуєтеся в таких тяжких злочинах: дезертирство, співучасть у загибелі містера Джонатана Арчера, замах на вбивство журналіста Макса Пеппера, а також у багатьох кривавих злочинах, скоєних стосовно народу догонів. Ви постанете перед французьким провінційним судом у Тімбукту, а потім у Дакарі, звідки вас перевезуть для остаточного виголошення вироку до Парижа. А щоб ви знову не спробували втекти, я накажу закувати вас у кайдани, а Макс Пеппер і Гаррі Босуелл допоможуть мені доправити вас до суду. Звісно, якщо ці джентльмени не заперечуватимуть.

— Докладу до цього всіх сил, — зблиснув очима Гаррі. — Якщо знадобиться, я особисто доправлю цього негідника до Парижа. Дуже вже мені не хочеться, щоб він знову вислизнув.

Макс коротко кивнув:

— Чим раніше ми вирушимо, тим краще.

Уїлсон продовжував лежати, обмацуючи зламаний ніс і бурмочучи прокльони, та ніхто вже не звертав на нього уваги.

— Що ж, гайда! — О’Ніл опустив зброю і полегшено зітхнув. — Стривай, ледве не забув… — він зняв із шиї жетон, який мали при собі всі люди Уїлсона, і жбурнув його під ноги мисливцю на метеорити. — Можете вважати, що я звільнився.

Пеппер допоміг ученому підвестися.

— Із вами все гаразд, містере Гумбольдт?

— Дрібниці, — той оглянув рану на руці. — Нікчемна подряпина. Жінки про це подбають. — Він усміхнувся Елізі й Шарлотті. — Мені шкода так швидко розлучатися з вами, друзі, але я впевнений, що слід якнайшвидше вивезти Уїлсона звідси. Поки ця людина тут, всі ми перебуватимемо в небезпеці. Догони допоможуть вам конвоювати злочинця. А щойно ви дістанетеся до Тімбукту, передайте його до рук французької влади. Раджу домогтися особистої зустрічі з губернатором, і, запевняю, він вам дуже дякуватиме.

— А ви ж як?

Накульгуючи, Гумбольдт зробив кілька кроків.

— Спочатку ми повністю очистимо плато від уламків метеорита. Вони можуть валятися в розпадинах і тріщинах між скель. Потім оглянемо все довкола. За сотні років у храмі побували найрізноманітніші тварини, які могли зробитися носіями інфекції. Не можна забувати й про ченців-місіонерів. Із цим космічним створінням і всім, що воно породжує, ми маємо покінчити раз і назавжди.

— Але ж як вам удасться цього досягти? — все ще не міг утямити Пеппер. — Ця зараза могла поширитися на багато миль!