Розділ «Частина 3 Вершник апокаліпсису»

— Ви нагодилися саме вчасно, — через силу усміхаючись, мовив він. — Радий тебе бачити, Патрику. Ці тварюки, мабуть, збиралися мною повечеряти, й ви з’явилися буквально в останню хвилину. Прошу, сідайте і складіть мені компанію, хильнемо по чарочці. Якщо, звісно, нам пощастить упіймати мого коня.

— Ані руш! — Дуло рушниці дивилося точно в груди мисливця на метеорити. Очі Патрика були холодними, як сталь. — Вас заарештовано, сер. Максе й Гаррі, будьте ласкаві, зв’яжіть містеру Уїлсону руки і прив’яжіть кінець мотузки до мого сідла. І заради вашої ж безпеки, сер, не раджу вам опиратися.

Мисливцю на метеорити здалося, що все це йому почулося.

— Що ви хочете робити?

— Ми відведемо вас назад. А там уже знайдемо когось, хто вирішить, що з вами робити.

Уїлсон уже ладен був подумати, що це жарт, але обличчя Патрика О’Ніла не давало підстав для сумнівів, що він говорить цілком серйозно.

— Що за дурня? — обурився він. — І відколи ти тут розкомандувався?

О’Ніл розправив плечі й сухо усміхнувся.

— Від того моменту, як узяв на себе керування експедицією. Після загибелі Арчера й вашого дезертирства я виявився найстаршим за рангом серед тих, хто залишився.

— Дезертирство? Ти просто з глузду з’їхав! — Уїлсон і досі сумнівався, чи бува не є розіграшем усе, що тут відбувається. Ірландський гумор, як відомо, досить своєрідний. — Просто смішно сказати, — фиркнув він. — А тепер мерщій злазь на землю. Якщо допоможеш мені спіймати моїх коня й мула, то я, можливо, й не згадуватиму цей дурний інцидент. А якщо ні — молися Богу за свою шкуру. Я й досі командую експедицією, тож не сподівайся, що я подарую тобі таку нечувану зухвалість.

— Ви — нікчемний боягуз і дезертир, — незворушно заперечив Патрик. — Нікого не сповістивши, ви залишили загін, а це карається арештом і тюремним ув’язненням — це ваші власні слова. Тому не примушуйте нас застосовувати силу й будьте ласкаві підкоритися наказу.

— Нічого ви мені не зробите, — Уїлсон вихопив шпагу. — Першого ж, хто спробує мене схопити, я заколю, як свиню.

Гримнув постріл. Рука мисливця на метеорити смикнулась, а шпага відлетіла далеко вбік.

О’Ніл опустив рушницю.

— Не робіть дурниць, сер. Ви завжди вважали, що я нікудишній стрілець. Тож наступна куля може серйозно пошкодити якусь більш важливу частину вашого тіла. А тепер — руки вгору!

62

Шарлотта з сумнівом поглянула на купу дрібних деталей, над якою схилився Гумбольдт. Перед ученим лежали обидва лінгафони, розібрані до останнього гвинтика. Його чоло перетинала глибока зморшка. Вчений прикусив нижню губу. Чи вдасться йому змонтувати з цього мотлоху те, що він задумав?

Часу залишалося катастрофічно мало. Якщо нічого не вийде, зелені кристали доберуться безпосередньо до скельного мосту, й догони його зруйнують. Декілька найдужчих воїнів чекали сигналу, щоб гуртом налягти на важелі, які керували канатами й противагами механізму, що був призначений для руйнування мосту. Якщо догонам удасться привести його в дію, останній зв’язок із світом буде втрачено.

— Як справи, дядьку? — нетерплячо запитала дівчина. — Убіре щойно сказав мені, що, за даними розвідки, деякі моноліти вже займають головну стежку, що веде до мосту.

— Трохи потерпи, люба. Мені ще треба видалити один рулон магнітної плівки із пам’яті великого лінгафону й зібрати докупи інші деталі. Цей пристрій потребує забагато енергії. Все, що мені зараз потрібно, — зразки догонських співів, налаштування на необхідну частоту звуку й досить потужний динамік. Решта нам ні до чого.