Розділ «Частина 3 Вершник апокаліпсису»

У душі в Макса знову заворушилися невиразні сумніви. А чи справді Уїлсон усе їм розповів? А чи був відвертий із ними? І навіщо знадобилася ця звіряча жорстокість у поводженні з догонами? Звісно, що мисливець на метеорити — людина честолюбна й рішуча, та хіба не можна було владнати справу за допомогою щедрих дарів і лестощів?

Після страшної бійні біля кам’яної загороди Макс і Гаррі навряд чи перемовилися парою слів. Фотограф уникав колишнього друга й намагався триматись якнайдалі від нього. Мовчання, що запанувало між ними, гнітило Макса. В минулому вони мали багато спільного й ніколи не сперечалися один з одним, але тепер усе було інакше.

Журналіст уже збирався було вирушити на розшуки Гаррі, але помітив, що до нього прямує Джонатан Арчер.

— А, Максе, ось і ви! Ми, здається, виявили те, що може вас особливо зацікавити.

Макс повагався, та все ж вирішив розшукати фотографа пізніше. Втім, іще невідомо, чи схоче Гаррі з ним розмовляти взагалі. Він закинув за плече свою репортерську сумку й пішов слідом за Арчером, котрий вів його до головного входу в храм.

Уїлсон заборонив усім членам експедиції не лише заходити до внутрішніх приміщень храму, а й узагалі, навіть близько до нього підходити. Мабуть, хотів зберегти всі його таємниці лише для себе. І поки Макс ішов через напівусохлий садок і піднімався широкими сходами, його супроводжували заздрісні погляди найманців.

Мисливець на метеорити чекав його на верхній сходинці.

— Радий вас бачити! Сподіваюся, ви відпочили після сутички з догонами? Ці дикуни злостиві й підступні, скажу я вам. Ви згодні?

— О так, сер.

— А як ся має ваш друг Босуелл? Він іще не втратив бажання й надалі супроводжувати нашу експедицію?

— Не беруся відповідати за нього. Гаррі не любить кровопролиття, він дуже м’який і товариський хлопець.

— Як і всі ми, — усміхнувся Уїлсон. — Проте іноді не варто цього демонструвати. А у випадку з догонами ми не мали вибору: переможцями могли стати або вони, або ж ми. Тому не переймайтеся.

— Ви маєте рацію, сер.

Розмова, здається, безглузда. То що ж знадобилося від нього цьому мисливцеві на метеорити?

Джейбс Уїлсон поплескав журналіста по спині.

— Ось і чудово! Ви, звісно, зараз запитуєте себе, навіщо я вас сюди покликав. Маю для вас сюрприз.

— Для мене?

— Звісно. На знак подяки за те, що ви врятували нас від берберів.

— Але ж це було нескладно, сер.

— Для загартованого вояка — так. Але ж ви цілком цивільна людина. Власне кажучи, це ми повинні були б захищати вас, а не навпаки. Тому я вирішив вас трохи потішити. І для цього, здається трапилася нагода.