Розділ «Герман Брох Смерть Верґілія»

Далі за ним — Агріппа величний веде своє військо,

Вітром попутним боги йому з неба сприяють. На ньому

Славна відзнака воєнна — з носів корабельних корона

Скроні йому осявала. А далі — озброєні різно

Варварські сили Антоній веде. Народів Аврори

Й берега він переможець червоного. Тягне з собою

Сходу він сили, й Єгипет, і Бактру далеку; при ньому

Жінка з Єгипту, нечестя для нього. Всі разом рушають

У бій…»

Цезар, ніби все ще чекаючи нових рядків, мовчав. По хвилі промовив:

— Завтра мій день народження.

— День благодатний для світу, день благодатний для Риму; хай боги подарують і збережуть тобі вічну молодість.

— Нехай так воно й буде, мій друже. А позаяк за три тижні в нас ще одне свято — твій день народження, то я зичу й тобі того самого. Хай доля пошле нам обом вічну молодість! До речі, у твій п’ятдесят один рік вигляд у тебе і так молодий, і ніхто й не повірить, що ти на сім років за мене старший. Щоправда, дорога тепер не до снаги тобі, і цим ти сьогодні утнув мені ой яку штуку; вже скоро я маю рушати до Рима, щоб хоч би завтра на вечір, якщо не раніше, на врочистості встигнути. І я так сподівався узяти й тебе з собою.

— Пора нам прощатися, Октавіане, і ти про це знаєш.

Цезар зробив невдоволений жест і промовив:

— Звісно, пора вже прощатись, але не надовго — на якихось три тижні, не довше; до свого дня народження ти будеш давно вже у Римі, та якби ще й на мій день народження ти почитав з «Енеїди», то це було б краще, ніж усі церемонії та офіційні вітання, які там на мене чекають. А на позавтра я знову призначив великі грища.

Цезар прийшов попрощатися, та ще важливіше було йому забрати собі «Енеїду», й обидва ці наміри він намагався сховати за пишномовністю. Невже в такий спосіб реальність прибирає до рук нереальне? Чи це, навпаки, на реальне зазіхає уже нереальність? О, Цезар так само живе в нереальному світі, і світло — невже так низенько схилилося сонце? — потьмяніло ще дужче.

— Життя твоє, Цезарю, — це служіння обов’язку, але жде тебе винагорода — любов цілого Риму.

Обличчя Цезаря, зазвичай досить замкнене, освітилось відвертою щирістю:

— На мене очікує Лівія, я вже тішусь на зустріч із друзями.