Розділ «Герман Брох Смерть Верґілія»

на недосяжно-далекій межі промениться краса,

з далини недосяжної промениться вона людині,

недосяжна пізнанню і запитанню,

лиш оку

легкодоступна;

єдність світу, красою сотворена,

на рівновагу прекрасну спирається наддалини,

що просякає всі пóри простору, їх далиною насичує

і — якийсь демонізм! — суперечності щонайгостріші

не лише обертає на тотожність і рівнозначність,

а й — демонізм іще більший! — у кожнісінькій пóрі

ще й далину простору наповнює далиною часу,

і рівноважний потік часу застигає в кожнісінькій пóрі,

у прадавню застиглість свою повертаючись;

час не зникає, о ні, вічно плине його невмируща присутність,

присутність краси, мовби людина перед лицем краси

вільна, хоч уже й випроставшись, хоч і тягнучись вгору,

знов повернутись назад

і, наслухаючи, знов залягти у дрімоті

поміж глибинами тверді земної й небесної, вся