Розділ «Герман Брох Смерть Верґілія»

— Навіть Спаситель і його істина — навіть вони уже вплетені в тканку пізнання нашого часу; Спаситель прийде, як настане пора його.

Цезар схопився на ноги.

— Ти його місію хочеш узяти на себе.

Ох, чи не мав-таки рації Цезар? Чи не мав-таки рації Цезар настільки, що навряд чи й підозрював сам? Чи не дрімає в поеті бажання постати Спасителем — ця велика спокуса і мрія, куди більша, ніж у решти людей? Чи не набрався такого зухвальства колись і Орфей, до себе скликаючи й своїм чаром полонячи навіть тварин, щоб олюднити їх і спасти? Але ж ні, ще раз ні й ще раз ні! Мистецтво для цього було і лишається геть негодящим, і навіть Орфея спіткала невдача. Віщий голос, що його чує поет, — то голос її, Евридики, то голос Плотії, та ніколи поет не знайде віть золоту спасіння — бо така воля Божа, така воля долі.

— Ох, Авґусте, віршар не живе, а ось Спаситель — живе і то багатшим життям, аніж будь-хто, бо в нього життя — то діяння, натхненне пізнанням, то життя його й смерть його.

Авґуст, попри свій гнів і обурення, тепер усміхнувся й то досить-таки добродушно.

— Ти житимеш, любий Верґілію, ти знову вберешся у силу й завершиш свій труд.

— Якби навіть доля судила мені одужати… що досконаліша стала б поема, то далі вона відійшла б від спасенного діяння і для нього була б негожою.

— Що ж, виходить, спасенного діяння нам не звершити обом — ні тобі, ні мені, й доведеться полишити це на самого Спасителя, про якого ти мариш і в якого особисто мені не дуже-то й віриться. А до пришестя Спасителя ми мусимо й далі сповняти обов’язок — ти свій, а я свій…

— До пришестя його ми повинні вже тепер готуватись.

— Гаразд. Та хіба ж моя праця й творіння моє — не готування до приходу Спасителя?! Але й твоя праця — також, через це доведеться тобі завершити поему — заради свого народу…

— Завершити її я не маю ні змоги, ні права… я права не маю тим більше, що таке готування було б надзвичайно, несказанно неправедне.

— І яке ж було б праведне?

— Жертвами.

— Жертвами?

— Так.

— Задля чого ж ти хочеш приносити жертви? Й кому?

— Богам.

— Як і які нам приносити жертви — воля богів, а вони віддали її під нагляд держави; і я дбаю про те, щоб в усіх її землях жертвопринесення відбувалися точно, з неухильним дотриманням волі богів і порядку. Лише держава має владу верховну над жертвопринесеннями.

Авґуст уперто стояв на своєму, він нічого не знав про наказ невідомого Бога — наказ, який кликав до клятви; переумити Авґуста була марна річ.