Розділ «АМАЗОНІЯ»

Проте Верховний суд не поспішав видати такий ордер, бо коли Роджер Кейсмент пішов запитати в суддів, чи скоро вони розглянуть цю справу, йому пояснили, що «справи розглядаються строго в тому порядку, в якому вони надійшли. І ми маємо велику чергу досьє, які надійшли раніше від того, що вас цікавить». А один із членів Трибуналу, що випадково там опинився, додав насмішкуватим голосом:

— Правосуддя тут надійне, але повільне, й може минути багато років, поки ту чи ту справу буде розв’язано.

Пабло Сумаета зі своєї вигаданої криївки оркестрував юридичний наступ проти судді Карлоса А. Валькарселя, звинувачуючи його через підставних осіб у численних зловживаннях, марнотратстві, фальшивих свідченнях та інших порушеннях закону. Одного ранку до комісаріату Іквітоса прийшла індіанка-бора з малою дівчинкою в супроводі перекладача, щоб звинуватити суддю Карлоса А. Валькарселя «в зазіханні на честь малолітньої». Суддя мусив марнувати більшу частину свого часу на захист від безглуздих наклепницьких звинувачень, складаючи, декларуючи та пишучи різні супліки замість займатися розслідуванням, яке привело його в сельву. Весь світ обвалювався на нього. Маленький готель, у якому він зупинився, звелів йому виселитися. Він не знайшов у місті ані готелю, ані пансіону, який наважився б прийняти його. Йому довелося найняти крихітну комірчину в Нанеї, у кварталі, де громадилися купи сміття та покидьків і стояли калюжі гнилої води, де вночі він чув, як під його гамаком бігають пацюки, а під ногами в нього сновигали таргани.

Про все це Роберт Кейсмент довідувався окремими шматочками, деталями, про які шепотілися то там, то тут, а тим часом усе зростав його захват цим суддею, якому він хотів би потиснути руку й привітати його порядність та мужність. Що з ним сталося? Єдине, що він напевне знав, хоча слово «напевне» не мало міцного коріння у ґрунті Іквітоса, це те, що коли з Ліми надійшов наказ усунути його від справи, Карлос А. Валькарсель уже зник. Відтоді ніхто у місті не знав, де він перебуває. Може, його вбили? Може, повторилася історія з журналістом Бенхаменом Салданья Рока? Ворожнеча проти нього була такою великою, що він не мав іншої ради, як утекти. Під час їхньої другої розмови в будинку містера Стірса головний редактор газети «Ель Орієнте» Ромуло Паредес сказав йому:

— Я сам порадив судді Валькарселю, щоб він звідси зник, поки його не вбили, сер Роджер. Він уже одержав досить попереджень.

Які то були попередження? Провокації в ресторанах і барах, куди суддя Валькарсель заходив щось перекусити або випити кухоль пива. Зненацька який-небудь п’яний ображав його й викликав на бійку, показуючи ніж. Якщо суддя приходив у поліцію або префектуру з проханням видати ордер на арешт якоїсь особи, його примушували заповнити незліченні формуляри, применшуючи справу, й запевняли його, що вони «розслідують його скаргу».

Роджер Кейсмент незабаром почував себе так, як мав себе почувати суддя Валькарсель, перед тим як утекти з Іквітоса або померти від рук якогось з убивць, оплачуваних Компанією Арани: його повсюди обманювали, перетворили на посміховисько спільноти маріонеток, за чиї ниточки смикала Перуанська Амазонська компанія, якій весь Іквітос підкорявся з підлою слухняністю.

Він хотів повернутися в Путумайо, хоч було очевидно, що коли тут, у місті, Компанія Арани сміється з усіх накладених на неї санкцій і уникає оголошених реформ, то там, на каучукових плантаціях, усе відбувається так само або навіть гірше у ставленні до аборигенів. Ромуло Паредес, містер Стірс і префект Адольфо Ґамарра умовляли його відмовитися від цієї подорожі.

— Ви не виберетеся звідти живим, і ваша смерть нічому не послужить, — запевняв його головний редактор «Ель Орієнте». — Сеньйоре Кейсмент, мені не хотілося б цього говорити, але ви та людина, яку найбільше ненавидять у Путумайо. Ні до Салданы Рока, ні до ґрінґо Гарденберга, ні до судді Валькарселя там не ставляться з такою ненавистю, як до вас. Я лише чудом повернувся з Путумайо живим. Але це чудо не повториться, якщо ви поїдете туди, щоб вас там розіп’яли. А крім того, знаєте, що я вам скажу? Найбезглуздіше буде, якщо вас уб’ють отруєними стрілами з духових рушниць тих самих бора й вітото, яких ви захищаєте. Не їдьте туди, не втрачайте глузд. Не накликайте на себе смерть.

Префект Адольфо Ґамарра, як тільки довідався, що Роджер готується поїхати в Путумайо, прийшов до нього в готель «Амазонас». Він був дуже стривожений. Повів його випити пива до бару, де грали бразильську музику. То був єдиний випадок, коли Роджерові здалося, що високий чиновник говорив із ним щиро.

— Благаю вас відмовитися від цієї божевільної витівки, сеньйоре Кейсмент, — сказав він, дивлячись йому у вічі. — Я неспроможний забезпечити вам захист. Мені прикро так говорити, але це правда. Я не хочу заносити ваш труп до свого послужного списку. То був би кінець моєї кар’єри. Я це вам кажу зі щирим серцем. Ви не поїдете в Путумайо. Я з великими труднощами домігся, щоб тут вас ніхто не чіпав. Це було нелегко, запевняю вас. Я мусив просити тих, котрі тут правлять, і навіть погрожувати їм. Але моя влада закінчується за межами міста. Не їдьте в Путумайо. Заради вас і заради мене. Не руйнуйте моє майбутнє, хоч би як вам цього хотілося. Я говорю з вами як друг, повірте.

Але що, нарешті, примусило його відмовитися від наміру туди їхати, — це несподіваний і раптовий візит посеред ночі. Він уже вклався до ліжка й намагався заснути, коли службовець, що сидів у приймальні готелю «Амазонас», постукав у його двері. До нього прийшов сеньйор, який каже, що справа в нього нагальна. Він одягся, спустився вниз і там зустрівся з Хуаном Тісоном. Він нічого про нього не чув після своєї подорожі в Путумайо, під час якої цей високий службовець Перуанської Амазонської компанії так сумлінно співпрацював із Комісією. Тепер Хуан Тісон не нагадував навіть тіні того впевненого в собі чоловіка, якого пам’ятав Роджер. Він побачив його постарілим, виснаженим і, головне, деморалізованим.

Вони пішли пошукати спокійного місця, але знайти його не змогли, бо ніч в Іквітосі була гамірною, п’яною, наповненою азартними іграми й сексом. Зрештою вони вирішили посидіти в барі «Пім Пам», де їм довелося втікати від двох бразильських мулаток, які намагалися затягти їх на танці.

Не відмовившись від своїх елегантних і шляхетних манер, які так добре пам’ятав Роджер, Хуан Тісон заговорив до нього, як йому здалося, з цілковитою щирістю.

— Нічого з того, що запропонувала Компанія, не було зроблено, попри ті заходи, щодо яких ми погодилися на прохання президента Леґії на зборах директорату. Коли я подав їм свій звіт, усі, включаючи Пабло Сумаету та братів і шваґрів Арани, погодилися зі мною, що треба вжити радикальних заходів на станціях. Щоб уникнути проблем із правосуддям і з моральних та християнських міркувань. Пуста балаканина. Не було й не буде зроблено анічогісінько.

Він розповів йому, що Компанія не тільки надіслала в Путумайо розпорядження, щоб діяли обережніше й прибрали сліди попередніх зловживань — прибрали, наприклад, трупи, — ай допомогла втекти головним звинуваченим у звіті, який перуанський уряд отримав із Лондона. Система збирання каучуку руками аборигенів, яких примушували працювати силоміць, залишилася такою, як і раніш.

— Мені досить було повернутися в Іквітос, аби переконатися в тому, що нічого не змінилося, — погодився з ним Роджер. — А як ви, доне Хуан?

— Я вирушаю до Ліми наступного тижня й не думаю, що повернуся сюди. Моє становище в Перуанській Амазонській компанії стало досить хистким. Волію піти з власної волі, перш ніж мене попросять. Вони викуплять мої акції, але за низькою ціною. У Лімі мені доведеться зайнятися чимось іншим. Я не нарікаю, хоч і віддав десять років свого життя, працюючи на Арану. Попри те, що мені доведеться починати з нуля, я почуваюся краще. Після того, що ми побачили в Путумайо, я почуваю себе брудним і винним, поки працюю в Компанії. Я порадився з дружиною, й вона підтримує мене.

Вони розмовляли близько години. Хуан Тісон також наполягав, що Роджер не повинен повертатися в Путумайо, хоч би якими були його причини. Він нічого не досягне, крім того, що його вб’ють та ще й можуть познущатися з нього з тією жорстокістю, яку він не раз спостерігав під час свого перебування на каучукових плантаціях.

Роджер присвятив свій час підготовці нового звіту для Форін-Офісу. Він повідомляв, що тут не зроблено жодних реформ і не покарано жодного зі злочинців Перуанської Амазонської компанії. І нема надії, що буде щось зроблено в майбутньому. Провина за це лягає як на фірму Хуліо С. Арани, так і на державну адміністрацію і на всю країну. В Іквітосі перуанський уряд, властиво кажучи, перебуває на службі в Хуліо Арани. Могутність його Компанії така велика, що всі політичні, поліційні та судові інституції активно працюють, щоб дозволити їй і далі експлуатувати аборигенів без жодного ризику, бо всі державні чиновники одержують від неї платню або бояться її репресій.