Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА СААС-ФЕ»

— І в чому воно полягає?

— О, лише в тому, щоб дозволити йому говорити. Щодня я відбуваю з ним годину або дві. Я розпитую його, але дуже мало. Головне — здобути його довіру. Я вже знаю досить багато. І передчуваю, що це тільки початок. Але малий досі чинить мені опір, він соромиться. Якби я намагалася прискорити хід подій, якби надто наполягала, я б домоглася протилежного тому, чого хочу домогтися — він би затявся й цілком замкнувся в собі. І я вже не змогла б пробитися крізь стіну його стриманости, його сором’язливости...

Розпитування, про які вона говорила, здалися мені настільки неприпустимими, що я мало не запротестував. Але моя цікавість узяла гору:

— Чи означає це, що ви сподіваєтеся почути від хлопця зізнання в чомусь непристойному?

Тепер уже запротестувала вона.

— Непристойному? У цьому не більше непристойного, аніж дозволити лікареві обмацати своє тіло. Мені треба все знати й передусім те, що мій пацієнт найбільше намагається приховати. Я повинна підвести Бориса до цілком відвертого признання. Поки я цього не доб’юся, я не зможу вилікувати його.

— Отже, ви припускаєте, що він має в чому вам признатися? А чи ви цілком певні, пробачте мені, що не навієте йому те признання, яке вам хочеться почути?

— Про це я повинна ніколи не забувати, й саме тому я волію діяти так повільно. Мені доводилося бачити, як невправний слідчий, сам того не бажаючи, підказував дитині свідчення, всі подробиці якого він сам вигадав, і дитина, під тиском допиту, брехала з цілковитою невимушеністю, повіривши в реальність тих уявних злочинів. Моє завдання в тому й полягає, щоб домогтися відвертости й не додати до тих звірянь нічого власного. Тут потрібна надзвичайна терплячість.

— Я гадаю, що метод тут важить не більше, аніж той, хто його застосовує.

— Я б не наважилася так сказати. Запевняю вас, що після певного періоду практики можна розвинути в собі дивовижну вправність, дивовижний дар передбачення чи інтуїції, якщо хочете. А втім, буває, звичайно, й так, що ми йдемо по хибному сліду; важливо не бути впертим і вміти вчасно з нього зійти. Ось наприклад: ви знаєте, з чого починаються наші розмови? Борис спочатку розповідає мені, що йому вночі снилося.

— А як ви можете бути певні, що він не вигадує?

— Ну то й що, як вигадує? Кожна вигадка хворобливої уяви відкриває щось про стан хворого.

Вона зробила невеличку паузу, потім повела далі:

— Вигадка, хвороблива уява... Ні, йдеться зовсім не про це. Слова заводять нас в оману. Борис у моїй присутності мріє вголос. Щоранку він погоджується поринати на цілу годину в такий напівсон, де образи, які постають перед нами, вихоплюються з-під контролю нашого розуму. Вони об’єднуються й пов’язуються за законами вже не звичної логіки, а якихось непередбачених спорідненостей. Насамперед вони відповідають таємничій внутрішній потребі, саме тій, яку для мене так важливо відкрити. І ці вигадки дитини повідомляють мені значно більше, аніж міг би повідомити найтверезіший аналіз опитуваного, що перебуває в цілковитій ясності розуму. Багато речей виходять за межі раціонального розуму, і той, хто намагається збагнути життя, орієнтуючись лише на оцінки розуму, уподібнюється до того, хто намагається вхопити полум’я щипцями. Перед ним залишаються тільки обвуглені головешки, які відразу перестають горіти.

Вона знову замовкла й почала гортати мою книжку.

— Як усе-таки неглибоко проникаєте ви в людську душу! — вигукнула вона.

Потім додала, зненацька засміявшись:

— О ні, я не говорю про вас конкретно. Коли я кажу «ви», то розумію під цим «письменники-романісти». Складається враження, що більшість ваших персонажів стоять на палях; вони не мають ані підмурку, ані підґрунтя. Я щиро вірю, що більше правди можна знайти в поетів. Усе, що створене лише розумом, інтелектом, — фальшиве. Але я зараз заговорила про те, що не входить до моєї компетенції... Знаєте, що збиває мене з пуття в Борисі? Його надзвичайна чистота, яку я в ньому вгадую.

— А чому ви кажете, що вона збиває вас із пуття?

— Бо в такому разі я просто не знаю, де шукати джерело хвороби. У дев’ятьох випадках із десяти корінь такого нервового розладу знаходять у якійсь великій таємниці ганебного характеру.