Розділ «Чвара королів»

Саме заради того, щоб повернути старий звичай, а не заради порожнього королівського титулу, князь Балон розпочав своє велике повстання. Роберт Баратеон з допомогою свого друга Едарда Старка поклав кривавий кінець усім його домаганням. Але зараз обоє були мертві. Замість них правили зелені хлопчаки, а держава, вибудувана Аегоном Завойовником, тріщала й репала по швах на клапті. «Настала пора», думав Теон, поки дочка капітана ковзала вустами по всій його чоловічій довжині, «моя пора, мій рік і мій день». Він лукаво вишкірився, уявивши собі, що скаже батько, коли Теон повідомить йому, що останній з синів, забраний в заручники ще дитям, досяг успіху там, де сам князь Балон зазнав поразки.

Найвище задоволення накотило, як штормова хвиля. Рот дівчини наповнився його сім’ям. Та здригнулася і спробувала відсахнутися, але Теон міцно тримав її за волосся. Опісля вона вповзла на ліжко поруч з ним.

— Чи потішила я вашу мосць?

— Потішила, — відповів він.

— На смак солонувате, — пробурмотіла вона.

— Як море?

Вона кивнула.

— Я завжди любила море, ваша мосць.

— Так само, як і я, — мовив він, ліниво граючись її соском між пальців. І не збрехав. Море для народу Залізних островів означало волю. Він геть забув про те, аж доки «Міраам» не підняв вітрила у Морестражі. Корабельні звуки збудили всі старі почуття; скрипіння дерева й линв, гучні накази капітана, ляскання вітрил, наповнюваних вітром — все те було йому знайоме, як биття власного серця, таке ж рідне та втішне. «Я мушу запам’ятати», присягнувся собі Теон, «і більше ніколи не віддалятися від моря».

— Візьміть мене з собою, ваша мосць, — благала капітанова дочка. — Навіть до замку не треба брати. Я можу жити в якомусь містечку як ваша дружина з солі.

Вона сягнула, аби попестити його щоку.

Теон Грейджой відкинув її руку вбік і зліз з ліжка.

— Мені місце на Пайку, а тобі — на цьому кораблі.

— Я не можу тут лишатися.

Він зав’язав штани.

— Чому це?

— З-за батька, — мовила вона. — Щойно ви поїдете, ваша мосць, як він мене покарає. Лаятиме і битиме.

Теон зняв з кілка на стіні кобеняка і накинув на плечі.

— Батьки — вони такі, — визнав він, застібаючи поли срібною пряжкою. — А ти йому скажи, хай радіє. Я тебе стільки разів гойдав, що ти напевно заважніла. Не кожному чоловікові дістається честь виростити королівського байстрюка.

Вона зиркнула на нього тупими очиськами, а він обернувся і пішов геть.