Розділ «Чвара королів»

— Навіщо на островах завжди збиралися лодії?

Дядько лишив коней припнутими перед прибережною корчмою. Досягши їх, він обернувся до Теона.

— Скажи-но мені правду, небоже. Чи молишся ти тепер вовчим богам?

Теон взагалі рідко молився, але ж не зізнаєшся в такому гріху перед божим слугою, хай навіть братом рідного батька.

— То Нед Старк молився деревам, а не я. Старкові боги для мене ніщо.

— Добре. Стань на коліна.

Грунт навколо складався з мокрої грязюки, перемішаної з камінням.

— Дядьку, я…

— На коліна! Чи ти надто погордливий став, га? Чи до нас раптом нагодився пихатий панич із зелених земель?

Теон став на коліна. Він мав мету, для досягнення якої Аеронова поміч йому не завадить. Корона коштує більше, ніж кілька плям бруду та кінського лайна на штанях.

— Схили голову.

Піднявши свій міх, дядько витяг корка і спрямував Теонові на голову тоненький струмочок морської води. Вона просочилася крізь волосся і побігла по лобі просто в очі. Щоками потекли водоспади, під кобеняка та жупана вліз холодний палець, побіг донизу спиною. Від солі очі запекло, аж він ледь не скрикнув. На губах з’явився смак океану.

— Хай Теон, твій слуга, народиться знову з моря, як народився ти, — проспівав Аерон Грейджой. — Благослови його сіллю, благослови його каменем, благослови його крицею. Чи пам’ятаєш ти, небоже, належні слова?

— Що мертве, те вже не помре, — згадав Теон.

— Що мертве, те вже не помре, — луною відгукнувся дядько, — ба постане знов, тверде і непохитне. Встань.

Теон підвівся, змигуючи сльози від солі в очах. Не мовивши ані слова, дядько закоркував міха з водою, відв’язав коня і сів верхи. Теон зробив те саме. Вони рушили разом, залишивши позаду корчму та гавань, вгору схилом у кам’янисті пагорби повз обійстя князя Ботлика. Жрець навіть не намагався розпочати якусь розмову.

— Я півжиття прожив далеко від дому, — нарешті зважився Теон. — Чи не змінилися за цей час мої рідні острови?

— Чоловіки рибалять у морі, копають землю і помирають. Жінки народжують дітей з болем та кров’ю, і помирають. Ніч змінює день. Вітри і припливи ті самі, що й були. Острови стоять такими, як їх створив наш бог.

«О боги, який він став похмурий», подумав Теон.

— Чи знайду я в Пайку мою сестру та вельможну матінку?