Розділ «Чвара королів»

— Кажуть, що пан Стафорд Ланістер. — Дядько відвернувся і кинув оком на річку, а за плечима в нього вітерець розвівав черлено-лазурову кирею.

— Ще один небіж? — Ланістери з Кастерлі-на-Скелі відзначалися численністю та плодючістю понад усі великі доми.

— Брат у перших, — відповів пан Брінден. — Брат покійної дружини князя Тайвина, а тому родич з обох боків. Він вже старий і тупуватий, але син його, пан Давен, досить грізний воїн.

— Тоді сподіваймося, що військо у поле виведе батько, а не син.

— До того, як вони з’являться на полі, ще мине дещиця часу. Там самі сердюки, охочекомонні та зелені ланіспортські шмаркачі. Панові Стафорду доведеться їх озброїти й вивчити, перш ніж пхатися у бій… і прошу зазначити, князь Тайвин — то не Крулеріз. Він не кидатиметься на ворога стрімголов і навмання, а почекає, поки пан Стафорд виступить, і вже тоді сам висуне носа з-за стін Гаренголу.

— Якщо тільки… — завагалася Кетлін.

— Так-так? — заохотив пан Брінден.

— Якщо тільки він не муситиме вийти з Гаренголу назустріч іншій загрозі.

Дядько подивився на неї та замислився.

— Князеві Ренлі.

— Королю Ренлі.

Прохач про допомогу мусить величати господаря у його домі так, як той сам вимагає.

— Нехай. — Пан Брінден посміхнувся лукаво і зловісно. — Але він, певна річ, чогось від нас захоче.

— Того, чого завжди хочуть королі, — відповіла Кетлін. — Присяги на вірність.

Тиріон II

Янос Слинт, син різника, так гикав, коли сміявся, наче одночасно рубав м’ясо на колоді.

— Ще вина? — запитав його Тиріон.

— Не маю заперечень, — відповів князь Янос, простягаючи келиха. Статурою він нагадував винне барило, і місткість мав відповідну. — Навіть не подумаю заперечувати. Чудове червоне. Вертоградське?

— Дорнійське. — Тиріон майнув рукою, чашник налив ще. Не рахуючи челяді, вони з паном Яносом сиділи в малій трапезній самі, за невеличким столом, вихопленим з темряви запаленими свічками. — Пощастило. Дорнійські вина нечасто бувають такі багаті на смак.

— Багаті, — повторив жабопикий здоровань і добряче хильнув з келиха. Янос Слинт не мав звички сьорбати потрошку, і Тиріон швидко помітив його схильність. — Так, саме багаті. Дуже точне слово. Мені воно до смаку. Пробачте моє зухвальство, ваша вельможносте, але смію твердити, що ви маєте неабиякий хист до слів. І таку байку сміховинну розказали. Надзвичайно мене потішили.