Розділ «Чвара королів»

— Дещо пишніше? — засміялася Дані. Вона не мала при собі жодного з драконів, а одяг її навряд чи хтось назвав би королівським. — Ви добре розмовляєте посполитою мовою, Арстане. Ви часом не з Вестеросу?

— Так, я народився у Дорнійському Порубіж’ї, ваша милосте. Хлопчиком я служив зброєносцем лицареві дружини князя Лебедина. — Він тримав високу ковіньку поруч з собою прямо, наче списа, на якому не вистачало тільки прапора. — А тепер ось служу зброєносцем при Бельвасові.

— Чи не застарі ви для такої справи, га? — Поруч з Дані став пан Джораг, незграбно тримаючи мідну тацю під пахвою. Тверда Бельвасова голова добряче її погнула.

— Авжеж не застарий, щоб служити законній володарці, князю Мормонте.

— То ви й мене знаєте?

— Бачив вас зі зброєю в руках раз чи два. У Ланіспорті, де ви трохи не збили Крулеріза з коня. І на Пайку теж. Хіба ви не пригадуєте, князю Мормонте?

Пан Джораг насупився.

— Обличчя ваше трохи мені знайоме, але при Ланіспорті билося багато сотень, а на Пайку — не одна тисяча людей. До того ж я не князь. Ведмежий острів забрали в мене, і тепер я простий лицар.

— Лицар моєї Королевогвардії, — узяла його під руку Дані. — Вірний друг і добрий радник.

Вона уважно вивчила Арстанове обличчя. Воно виказувало велику гідність та спокійну певну силу, яка Дані сподобалася.

— Підведіться, Арстане Білобороде. Вітаю і вас, Могутній Бельвасе. Пана Джорага ви вже знаєте. Ко Агго та ко Джохого — кров моєї крові. Вони перетнули разом зі мною червону пустелю і бачили, як народилися мої дракони.

— Конятники, — вишкірився Бельвас на всі зуби. — Бельвас убив багацько конятників у бійцівських ямах. Вони теленькають, коли помирають.

Арах Агго стрибнув йому до руки.

— Не траплялося мені досі різати таких жирних бурих паців. Бельвас буде перший.

— Вклади клинок до піхв, кров моєї крові, — наказала Дані, — бо цей чоловік прийшов служити мені. А ви, Бельвасе, майте належну повагу до моїх людей, бо інакше залишите мою службу раніше, ніж гадали, і зі шрамами, яких досі не мали.

Щербатий вишкір зник з широкого та круглого брунатного обличчя і змінився на криву збентежену усмішку. Бельвасові, схоже, не часто доводилося чути погрози, а надто від дівчини, втричі меншої за нього.

Дані подарувала йому посмішку, щоб пом’якшити жало свого докору.

— А тепер скажіть-но мені: чого хоче магістрат Іліріо? Задля чого він прислав вас сюди аж із Пентосу?

— Задля драконів, — буркнув Бельвас, — і дівчини, яка вміє їх робити. Він хоче вас.

— Шановний Бельвас каже правду, ваша милосте, — погодився Арстан. — Ми маємо наказ знайти вас і привезти назад до Пентосу. Семицарство чекає на вас. Роберт Узурпатор помер, його держава спливає кров’ю. Коли ми вирушали з Пентосу, в ній було чотири королі, але жоден не міг подарувати країні ані краплі порядку і справедливості.