Розділ «Чвара королів»

— Не смійте мене чіпати, бо вб’ю! — заверещала Ар’я. — Геть від мене!

Матуся Амабела схлипнула і тицьнула кощавим пальцем у обідраного чоловіка на переді Ар’їної сорочки.

— Гадаєш, як начепила на цицьки оте криваве одоробло, то вже й горя не знатимеш? Ланістери ще прийдуть! Ось побачиш, що з тобою тоді буде!

Три чверті води вилилося на землю, тому Ар’я мусила повернутися до колодязя. «Якщо я розповім князеві Болтону, що сталося, її голова стирчатиме поруч з Гариною ще засвітла», подумала Ар’я, витягаючи цебро вдруге. Утім, казати вона не збиралася.

Одного разу, коли голів було ще вдвічі менше, Гендрі застукав Ар’ю, коли вона їх споглядала.

— Милуєшся на роботу рук своїх? — спитав він.

Він сердився, знала Ар’я, бо заприязнився до майстра Лукана. Але все одно його слова були несправедливі.

— То робота Сталевого Шкарбана Вальтона, — відповіла вона, виправдовуючись. — І Кровоблазнів, і князя Болтона.

— А хто нас йому здав? Ти зі своєю кунячою юшкою.

Ар’я тицьнула його кулаком у плече.

— То була просто гаряча юшка. Адже ти сам ненавидів пана Аморі!

— Оцей набрід ще гірший. Пан Аморі хоч бився за свого господаря, а Кровоблазні — то запроданці та перевертні. Половина з них і посполитої мови не знає. Септон Ют полюбляє маленьких хлопчиків, Кайбурн мудрує чорну химородь, а твій друг Гризло їсть людей.

Найгірше за все — Ар’я не мала, що йому заперечити. Хвацькі Компанійці були головними хуражирами Гаренголу, і Руз Болтон приставив їх викорінювати ланістерівське зілля у околиці. Варго Хап поділив компанійців на чотири загони, щоб ті відвідали якомога більше навколишніх сіл. Сам він очолив найбільший, а решту роздав найвірнішим сотникам. Ар’я чула, як Рорж кепкував зі способу пана Варго шукати зрадників: він повертався туди, де бував раніше під прапором князя Тайвина, і хапав усіх, хто раніше йому допомагав. Багатьох тоді підкупили ланістерівським сріблом, і тому Кровоблазні часто поверталися з торбами грошей на доданок до кошиків голів.

— Загадка! — радісно гукав Пелех. — Якщо цап князя Болтона з’їсть людей, котрі годували цапа князя Ланістера, скільки усього буде цапів?

— Один, — відповіла Ар’я, коли він спитав її.

— Йой, яка розумна куниця, розкусила цапа! — хихотів блазень.

Рорж та Гризло були такі ж мерзенні, як решта. Коли князь Болтон обідав разом з залогою, Ар’я бачила їх серед інших вояків. Гризло смердів, як поганий сир, тому Хвацькі Компанійці змусили його сидіти внизу столу, де він міг бурчати й сичати сам до себе та роздирати м’ясо пальцями й зубами. Він завжди принюхувався до Ар’ї, коли та йшла мимо, але більше її лякав все-таки Рорж. Він сидів поруч з Урзвиком Вірним, і Ар’я відчувала, як по ній повзає його погляд, коли вона бігала з дорученнями.

Інколи вона шкодувала, що не поїхала за вузьке море разом з Якеном Ха-Гаром. Чудернацька монета, яку він їй дав, досі лишалася при ній — шматочок заліза завбільшки з дрібний шеляг, іржавий вздовж краю. На одному боці було щось написано, та вона не розбирала. На іншому зображена була голова людини, але риси обличчя усі стерлися. Якен казав, що монета дуже цінна, але, мабуть, збрехав — так само, як про своє ім’я і навіть обличчя. Ар’я з досади навіть була викинула монету геть, але за годину розкаялася і знову її знайшла, хай навіть та монета була нічого не варта.

Вона саме міркувала про монету і перетинала Двір Каменеплину, борюкаючись з вагою цебра, коли її покликав голос:

— Нім! Постав цебро і допоможи мені.