Розділ «Чвара королів»

Дані смикнула рукою, струшуючи жало з пальців.

— Напав на мене інший, отой карфієць. — Озирнувшись, вона побачила, що його вже нема. — То був Жалійник. А у скриньці, яку він мені дав, сиділа мантикора. Оцей чоловік вибив її з моєї руки.

Крамар, що торгував міддю, досі качався по землі. Дані підійшла й допомогла йому підвестися.

— Потвора вас вжалила?

— Ні, добра панно, — відповів той, трусячись, — бо тоді б я лежав тут мертвий. Але вона мене торкнулася, бве-е-е-е, коли випала з коробки просто на руку.

Дані бачила, що крамар обгидився, і не дивувалася. Вона дала йому срібняка за клопіт і відпустила, перш ніж повернутися до старого з білою бородою.

— Кому я мушу дякувати за порятунок свого життя?

— Ви не мусите, ваша милосте. Моє ім’я — Арстан, хоча Бельвас під час нашої подорожі сюди дав мені прізвисько Білобород.

Джохого вже не тримав старого, але той ще й досі стояв на одному коліні. Агго підняв його ковіньку, перевернув, стиха вилаявся дотракійською, зішкріб рештки мантикори об камінь та повернув палицю старому.

— Хто такий Бельвас? — зацікавилася Дані.

Наперед клишоного виступив величезний брунатний євнух, вкладаючи араха до піхв.

— Я Бельвас. «Могутній Бельвас» звуть мене у бійцівських ямах Меєрину. Ніколи я не знав поразки. — Він ляпнув по череві, вкритому шрамами від клинків. — Я даю кожному порізати мене один раз, а тоді вбиваю. Порахуйте оці попруги, й знатимете, скількох убив Могутній Бельвас.

Дані не мала потреби рахувати шрами, бо ясно бачила їх рясну сітку.

— То навіщо ж ви тут, Бельвасе Могутній?

— З Меєрина мене продали до Кохору, а тоді до Пентосу — товстунові з солодким смородом у волоссі. Це він послав Бельваса Могутнього через море, а старого Білоборода приставив йому служити.

«Товстун з солодким смородом у волоссі…»

— Іліріо? — спитала вона. — Вас надіслав магістрат Іліріо?

— Саме так, ваша милосте, — відповів старий Білобород. — Магістрат благає вас ласкаво пробачити йому за те, що він не приїхав сам, а прислав нас. Він вже не в змозі сидіти на коні так, як замолоду, а подорож морем псує йому шлунок.

Досі старий говорив валірійським суржиком Вільних Міст, але зараз перейшов на посполиту мову Вестеросу.

— Вибачте, якщо ми змусили вас тривожитися. Правду кажучи, ми не були певні, ми чекали побачити… ну…