Розділ «Чвара королів»

Пан Аеніс вперто затрусив головою.

— Ви не знаєте Ланістерів, як знаємо їх ми, ласкавий пане. Король Станіс теж гадав, що князь Тайвин бозна-де за тисячу верст від нього. І втратив усе.

Блідий чоловік у ліжку, засиджений дрібними кровопивцями, блякло всміхнувся.

— Я так легко все не віддам, добрий мій пане.

— Навіть якщо Водоплин збере усі свої сили, а Молодий Вовк проб’ється назад з заходу… навіть тоді, як ми можемо сподіватися встояти проти числа, яке здатен виставити князь Тайвин? Тепер з ним прийде військо значно численніше, ніж на Зеленозубі. Нагадую вам — на бік короля Джофрі став Вирій з усім своїм багатством та силою!

— Я цього не забув.

— Колись я сидів у князя Тайвина в полоні, — мовив пан Гостін, дебелий широколиций чолов’яга, про якого казали, що він серед Фреїв найдужіший. — І не маю бажання знову куштувати ланістерівської гостинності.

Пан Гарис Стіг, що з материного боку був родичем Фреїв, гаряче закивав:

— Якщо князь Тайвин зміг розбити такого загартованого воїна, як Станіс Баратеон, то що вдіє проти нього наш король-хлопчак?

Він озирнувся, шукаючи підтримки братів, і кількоро з них схвально забурмотіли.

— Хтось повинен мати мужність сказати правду вголос, — мовив пан Гостін. — Війну програно. Короля Робба треба примусити побачити очевидне.

Руз Болтон роздивився його блідими очима.

— Його милість розбивав Ланістерів у полі щоразу, як стрічав їх у битві.

— Він втратив північ, — наполягав Гостін Фрей. — Він втратив Зимосіч! Брати його мертві…

На мить Ар’я забулася дихати. Мертві?! Бран та Рікон мертві? Що це він таке каже? А про Зимосіч? Джофрі не міг узяти Зимосіч, Робб ніколи б його туди не пустив! А тоді вона згадала, що Робб не в Зимосічі — він на заході, далеко від домівки, а Бран скалічений, а Ріконові усього чотири роки. Вона зібрала усі свої сили, щоб лишитися нерухомою та мовчазною, щоб стояти, як дерев’яна — так, як учив її Сиріо Форель. Ар’я відчула, як на очі навертаються сльози, і зусиллям волі відігнала їх. «Це неправда, цього не може бути, Ланістери знову брешуть.»

— Якби Станіс переміг, усе було б інакше, — зітхнув Ронел Водограй. Він був одним з байстрюків князя Вальдера.

— Але Станіс програв, — рішуче заперечив пан Гостін. — Скільки не зітхай, а нічого не зміниш. Король Робб мусить укласти мир з Ланістерами. Зняти корону і стати на коліно, хай як мало його це тішить.

— Та хто ж дасть йому таку розумну пораду? — всміхнувся Руз Болтон. — Вам добре, ви у неспокійні часи маєте коло себе стільки відважних братів. Я поміркую над усім, що ви сказали.

Посмішкою Болтон дав усім зрозуміти, що їм час іти. Фреї відкланялися, лишивши у опочивальні тільки Кайбурна, Сталевого Шкарбана Вальтона та Ар’ю. Князь Болтон підманив її ближче.

— Крові з мене вже випущено досить. Можеш зняти п’явок, Нім.