Розділ «Чвара королів»

— …матір драконів, наречена вогню…

Видіння пролітали одне за одним дедалі швидше, аж поки Дані не здалося, що ожило саме повітря. Вихором крутилися і танцювали в наметі жахливі гнучкі тіні без кісток. Маленька дівчинка бігла босоніж до великого будинку з червоними дверима. Міррі Маз Дуур верещала у полум’ї, а з чола її вилітав на волю дракон. Позаду срібної кобили стрибав і волочився по землі скривавлений труп голого чоловіка. Білий лев біг крізь траву, вищу за людський зріст. Під Матір’ю Гір з великого озера виповзала вервечка голих старих бабів, що з тремтінням ставали перед Дані на коліна і схиляли сиві голови. Десять тисяч невільників здіймали заплямовані руки до неї, що проминала їх верхи на срібній швидше за вітер.

— Мати! — вигукували вони. — Мати! Мати!

Невільники простягали руки, хапали її за накидку, за поділ спідниці, за ступні, за стегна, за груди. Вони бажали її, прагнули її, жадали її вогню і життя. Дані зойкнула, затамувала подих і розкрила обійми, віддаючи себе їм усім…

Але тут навколо її голови заплескали чорні крила, і тьмяно-синє повітря прорізав лютий вереск. Видіння раптом зникли, розірвалися навпіл, і Данін зойк перетворився на крик жаху. Невмирущі купчилися навколо, сині та холодні, шепотіли й сягали по неї, смикали, пестили, хапали одяг, торкалися сухими холодними долонями, поринали пальцями у волосся. З її рук та ніг зникла усяка сила, і вона не могла бодай поворухнутися. Навіть серце припинило битися. Вона відчула на голих грудях руку, що крутила їй сосок. Чиїсь зуби знайшли м’яку шкіру її шиї. Коло ока з’явився рот, узявся лизати, смоктати, кусати.

Потім синє перетворилося на жовтогаряче, а шепіт — на вереск. Її власне серце поспіхом загупало, руки та роти зникли, жар омив їй шкіру, і Дані блимнула очима на раптове сяйво. Всівшись над її головою, дракон розгорнув крила і вчепився у жахливе тьмяне серце, шматуючи гнилу плоть на клапті. А потім витяг голову наперед, роззявив щелепи і дмухнув яскравим гарячим полум’ям. Дані чула, як верещать Невмирущі, палаючи у вогні, як вигукують щось давно мертвими мовами на свої тонесенькі сухі голоси. Плоть їхня скидалася на зім’ятий пергамен, кістки — на сухі дрова, просяклі свічним салом. Вони танцювали у вогні, що охопив їх з усіх боків, запиналися, судомилися, крутилися і високо здіймали палаючі руки з пальцями-смолоскипами.

Дані скочила на ноги і ринула просто крізь них. Невмирущі виявилися легкі, наче повітря, наче сухі шкаралупи, і падали від найменшого дотику. Поки вона добігла до дверей, уся палата вже вирувала полум’ям.

— Дрогон! — покликала вона, і дракон прилетів до неї крізь вогонь.

Ззовні перед нею простягся звивистий, довгий і тьмяний прохід, освітлений жовтим блиманням ззаду. Дані побігла, шукаючи дверей — дверей справа, дверей зліва, хоч якихось дверей. Але не бачила жодних — тільки криві кам’яні стіни та підлогу, що наче рухалася під ногами, вихилялася так, щоб упіймати її. Вона втрималася на ногах і побігла швидше, і раптом перед нею з’явилися двері — двері, схожі на роззявлений рот.

Коли вона випурхнула назовні, під сонце, то аж запнулася від яскравого світла. П’ят Прей белькотів якоюсь невідомою їй мовою і пританцьовував на місці. Коли Дані озирнулася, то побачила, як крізь щілини у стародавніх кам’яних стінах Палацу Праху та поміж чорних черепиць даху вибиваються тоненькі струмочки диму.

Волаючи прокляття, П’ят Прей витяг ножа і кинувся на неї, але йому просто в обличчя ринув Дрогон. А тоді Дані почула ляск батога Джохого — найсолодший звук у своєму житті. Ніж вилетів з руки геть, і за мить Рахаро збив П’ята на землю, а пан Джораг Мормонт став на коліна коло Дані у прохолодну зелену траву і вхопив її рукою за плече, не даючи впасти.

Тиріон XI

— Якщо загинете задурно, згодую ваші тіла козам, — грізно попередив Тиріон, коли перший пором Кам’яних Гав відштовхували від пришибу.

Шагга зареготав.

— Півпан не має кіз!

— Навмисне для тебе знайду.

Тільки починало світати; бліді рясиці світла тремтіли на поверхні річки, розбивалися жердинами і знову зливалися разом позаду порому. Тімет забрав своїх Смалених до королівської пущі два дні тому. Вчора за ним рушили Чорні Вуха і Брати Місяця, а сьогодні настала черга Кам’яних Гав.

— Навіть не пробуйте ставати до битви, — казав їм Тиріон. — Нападайте на табори та обози, ловіть розвідників, розвішуйте їхні тіла на шляху війська, обходьте навкруги й відсікайте усіх, хто відстав. Турбуйте їх вночі так часто і зненацька, щоб вони вже й заснути боялися…

Шагга поклав долоню Тиріонові на голову.

— Усе це я дізнався від Дольфа, сина Хольгера, ще коли в мене борода не виросла. Так здавна воюють у Місячних горах.