Розділ «Чвара королів»

Наступного ранку за сніданком вона послала по старого батькового управителя, Утерида Возняка.

— Хай панові Клеосу Фрею принесуть глек вина. Я його скоро допитаю і хочу, щоб він мав добре розв’язаного язика.

— Як накажете, мосьпані.

Невдовзі від князя Язона прибув вершник з малістерівським орлом на грудях. Він повідомив, що сталася ще одна сутичка, яка знову скінчилася перемогою. Пан Флемент Бракс спробував був перетнути річку іншим бродом за тридцять верст на південь. Цього разу ланістерівські латники вкоротили списи і рушили пішки, але малістерівські стрільці почали пускати стріли перекидом, щоб ті падали згори за щити, а тим часом метавки-скорпіони, що їх Едмур понаставив на березі, важкими каменями трощили стрій ворогів.

— У воді лишилося з тузінь тіл, до мілкої води дісталися лише двоє, і ми їм швидко дали раду, — доповів вершник. Ще він розповів про бій вгору течією, де броди втримав князь Карил Ванс. — Той удар теж відвернули, і за тяжку ціну для нападників.

«Може, Едмур розумніший, ніж я гадала», подумала Кетлін. «Усе його панство вважає задум доцільним, то чого ж я така сліпа? Мій брат вже не той малий хлопчик, якого я знала колись. Так само, як Робб.»

Кетлін почекала до вечора, перш ніж відвідати пана Клеоса Фрея, бо вирішила так: що довше вона затримається, то п’яніший той нап’ється. Коли вона увійшла до келії в башті, пан Клеос запнувся і впав на коліна.

— Л-ласкава пані, я геть нічого не знав про якусь там втечу. То Біс сказав, що Ланістер мусить мати гідний Ланістера супровід, словом лицарським к-кля…

— Підведіться, пане лицарю. — Кетлін всілася навпроти нього. — Я знаю, що онук Вальдера Фрея не зможе знехтувати лицарською клятвою.

«Хіба що побачить в тому якийсь зиск для себе.»

— Брат каже, ви привезли умови миру.

— Саме так.

Пан Клеос зіп’явся на ноги. Кетлін відчула втіху, побачивши, як він хилитається.

— То кажіть їх, — звеліла вона, і пан Клеос розказав.

Наприкінці розповіді Кетлін сиділа насуплена і думала: «Едмур мав рацію — це взагалі не умови, хіба що…»

— Ланістер каже, що ладен віддати Ар’ю та Сансу на обмін за свого брата?

— Саме так. Він присягнувся, сидячи на Залізному Троні.

— Перед свідками?

— Перед усім двором, пані. Ще й перед богами. Я вже казав панові Едмуру, та він вважає, що це неможливо. Що його милість Робб ніколи не погодиться.

— Правильно вважає.