Розділ «Чвара королів»

— Та впіймали, хоча не без клопоту. Хайме здобув собі меча, вбив Повла Піноброда і Милоша, зброєносця пана Десмонда. А Делпа вельми тяжко поранив — маестер Виман боїться, що той теж довго не заживеться. Бійня, та й годі. На брязкіт заліза прибігли ще кількоро червонокирейників — хто з голими руками, а хто й ні. Тих я повісив поруч із чотирма, що звільнили бранця, а решту вкинув до підземелля. Хайме теж. Дідька лихого він тепер утече — сидить у кам’яному мішку припнутий до стіни, в залізах на руках і ногах.

— А що Клеос Фрей?

— Божиться, що про змову ні сном, ні духом не відав. Та хто його зна? Він на одну половину Ланістер, а на другу — Фрей. Скласти разом — то й вийде ціле уроджене брехло. Я його зачинив у старій келії Хайме в башті.

— Кажеш, він привіз умови миру?

— Та начебто. Але вони сподобаються тобі не більше, ніж мені, от побачиш.

— То ми не можемо сподіватися на поміч з півдня, пані Старк? — запитав Утерид Возняк, управитель її батька, замковий підкоморій. — Звинувачення у кровозмісі… князь Тайвин таких образ не дарує. Він запрагне змити пляму з імені дочки кров’ю обвинника. Князь Станіс мусить це розуміти. Він не має іншого вибору, як укласти з нами союз.

«Станіс уклав союз із силою, більшою та чорнішою за нашу.»

— Побалакаємо про справи трохи згодом.

Кетлін ристю минула підйомний міст, залишаючи похмуру шерегу мертвих ланістерівців позаду себе. Брат тримався слідом. Коли вони минали гамірний верхній двір замку Водоплин, перед їхні коні раптом вискочив малий голий хлопчак — на вигляд такий, що ледве навчився ходити. Кетлін різко смикнула повід, аби його не задавити, і роззирнулася розгублено. До замку пустили щонайменше кількасот посполитих, ще й дозволили їм поставити грубі курені та причілки коло мурів. Їхні діти на кожному кроці лізли під ноги, а двір повнився коровами, вівцями та курями.

— Хто це такі?

— Мої піддані, — відповів Едмур. — Вони налякані.

«Тільки мій любий братик міг зігнати стільки зайвих ротів до замку, який скоро може опинитися в облозі.» Кетлін знала, що Едмур має м’яке серце, та інколи питала себе, чи не такі ж м’які в нього й мізки. За милосердя до простого люду вона його любила, і все ж…

— Чи можливо надіслати Роббові крука?

— Він у полі, ласкава пані, — відповів пан Десмонд. — Птах не знатиме, де його шукати.

Утерид Возняк кахикнув.

— Перш ніж вирушити, наш молодий король наказав відіслати вас до Близнюків, щойно ви повернетеся, пані Старк. Він просить вас дізнатися більше про доньок князя Вальдера і допомогти обрати наречену, коли прийде час.

— Ми дамо тобі свіжих коней та вдосталь припасу, — додав брат. — Відпочинеш з дороги, а тоді…

— …а тоді лишуся тут, — закінчила Кетлін, злізаючи з сідла. Вона не мала наміру залишати Водоплин, де її батько лежав при смерті, задля того, щоб вибирати Роббові дружину. «Робб хоче вберегти мене від лиха, і за це винуватити його я не можу. Та хай би пошукав якогось новішого виправдання, бо це вже засмерділося.»

— Гей, хлопче! — покликала вона. Зі стайні вибіг підліток і хутко прийняв повід коня.

Едмур зістрибнув на землю. Він був на голову вищий за неї, та назавжди лишиться її меншеньким братиком.