Розділ «Чвара королів»

Сестри опустили очі. Утерид мовив:

— Пан Клеос привіз його з Король-Берега, мосьпані.

— Ведіть, — наказала вона.

Його поклали на стіл, поставлений на кобильниці, й накрили білим прапором дому Старк з сірим лютововком.

— Покажіть мені його, — мовила Кетлін.

— Лишилися самі кістки, мосьпані.

— Покажіть мені його, — повторила вона.

Одна з сестер-мовчальниць відкинула прапора.

«Лише кістки», подумала Кетлін. «Це вже не Нед, не той чоловік, якого я кохала, не батько моїх дітей.» Його руки лежали зчеплені на грудях, кістяні пальці сплелися на руків’ї якогось меча. Але то вже не були руки Неда — такі дужі, такі повні життя. Кістки вдягли у Недового вапенрока — тонкого білого оксамиту зі знаком лютововка проти серця. Але нічого не лишилося від теплої плоті, на яку вона вкладала голову стількома ночами, від рук, які так міцно її обіймали. Голову приєднали назад до тіла тонким срібним дротом. Але ж один череп від іншого відрізнити важко. У порожніх очницях Кетлін не знайшла ані сліду темно-сірих очей свого пана чоловіка, які могли ставати то м’якими, мов туман, то твердими, мов камінь. Вона згадала, що Недові очі віддали гайворонню.

Кетлін відвернулася.

— Це не його меч.

— Лід нам не повернули, ласкава пані, — мовив Утерид. — Самі лише кістки князя Едарда.

— Напевне, слід подякувати королеві хоча б за це.

— Дякуйте Бісові, мосьпані. Це він наказав.

«Одного дня я подякую їм усім.»

— Прийміть мою дяку за вашу службу, сестри, — мовила Кетлін, — та мушу прохати вас ще про одне. Князь Едард був пагін від дерева Старків, і його кістки мусять спочивати під Зимосіччю.

«З нього зроблять камінну подобу, що сяде у темряві з лютововком коло ніг і мечем поперек колін.»

— Надайте сестрам свіжих коней і все, що треба для подорожі, — наказала вона Утеридові Возняку. — Гал Молен супроводить їх до Зимосічі. Це його обов’язок як сотника замкової сторожі.

Її погляд впав на кістки — все, що лишилося від її коханого повелителя.

— Тепер залиште мене усі. Цієї ночі я бажаю бути з Недом наодинці.