Розділ «Чвара королів»

— …та срав я на твоїх вовків з велетнями. Малий обісцить собі ноги, як дізнається, що ми йдемо. Йому не стало духу рушити на Гаренгол, еге ж? Утік в інший бік, от тобі й усе! Зараз теж втече, якщо не дурний.

— Це ти так кажеш. А малий, може, щось таке знає. Може, це нам краще тікати…

«Так», подумала Ар’я. «Так, це вам краще тікати. Вам усім, з вашим князем Тайвином і Горою, паном Аддамом і паном Аморі, а ще дурнуватим паном Лионелем, хто б він не був. Краще тікайте, бо мій брат вас уб’є. Він — Старк, він вовк, а не людина. І я теж.»

— Куна! — Голос Виса ляснув, наче батіг. Вона й не бачила, де він взявся, аж раптом вже стоїть просто перед нею. — Ану віддай. Щось ти довгенько ходила.

Він вихопив меча в неї з рук і завдав пекучого ляпаса тилом долоні.

— Наступного разу ворушися швидше.

На якусь мить вона знову стала вовчицею, але ляпас Виса скінчив ту мить і лишив їй тільки смак крові у роті. Від удару вона вкусила язика і зиркнула на Виса з ненавистю.

— Хочеш іще? — гиркнув він. — То зараз дам. Не смій мені отак нахабно витріщатися. Біжи до броварні й скажи Балабушкові, що я маю для нього два тузні барил. Хай пришле за ними своїх хлопців, доки їх не забрав хтось спритніший.

Ар’я рушила була, та на смак Виса, не досить швидко.

— Хутко, бо посажу на воду без хліба! — заволав він. Про пухкого засмаженого каплуна, вочевидь, вже не йшлося. — І якщо знову загубишся, то так кров пущу, знатимеш мені!

«Не пустиш», подумала Ар’я. «Ніколи більше не пустиш.» Але побігла. Мабуть, її кроки спрямували старі боги півночі, бо на півдорозі до броварні, пробігаючи під аркою кам’яного мосту між Вдовиною Баштою та Гори-Король, вона почула хрипкий грубий сміх. З-за рогу вийшов Рорж з трьома іншими вояками; на грудях в усіх були нашиті значки пана Аморі з мантикорою.

Забачивши її, він спинився і вишкірився ротом, повним кривих чорних зубів, під шкіряною латкою, яку інколи носив, щоб прикрити дірку в обличчі.

— Мала Йоренова хвойда! — вигукнув він. — То ось з якого дива той чорний вилупок віз тебе на Стіну, га? За те, що в тебе між ніг?

Він зареготав, і решта приєдналася.

— Ну, куди свого дрючка запхала? — раптом спитав Рорж, вмить зігнавши вишкір з лиця. — Я тобі, здається, обіцяв, що відгойдаю ним до крові.

Рорж ступив до неї крок, Ар’я сахнулася назад.

— Вже не така хоробра, коли я не в залізах, ге?

— Я тебе врятувала з вогню!

Вона стояла за добрих три стопи від нього, готова тікати стрімко, мов змія, щойно він спробує її схопити.

— За це відгойдаю гарненько вдруге, честь по честі. Старий Йорен тобі в яку дірку пхав: у більшу солоденьку чи в меншу тугеньку?