Розділ «Чвара королів»

Очі бліді, як морська піна, споглядали Теона з-під кошлатих білих брів. Чи це осуд він бачить у них, а чи навпаки — іскру цікавості? Теон гадав… ні, радше сподівався, що саме цікавість.

— Ви служите моєму батькові.

— Завжди йому служив, і завжди найкраще за всіх.

«Гонор», подумав Теон. «Він погордливий, ось на що я мушу тиснути. Гонор — це ключ до нього.»

— Немає на Залізних островах мужа битви й наполовину такого вправного зі списом та мечем.

— Тебе довго тут не було, хлопче. Коли ти їхав, про мене казали саме так. Але я постарів на службі князя Грейджоя. Найкращим вояком співці тепер кличуть Андріка. Андрік Несміянець, ось як він зветься у їхніх піснях. То велетень на службі князя Трима зі Старого Вика. Чорний Лорен і К’ярл Дівчисько — теж грізні бійці.

— Той Андрік, може, і вправний у бою, та люди не бояться його так, як вас.

— Тут ти правду кажеш, — кивнув Дагмер. Пальці, що стискали ріг з питвом, були геть унизані перснями з золота, срібла та спижу, мерехтіли шматками сафіру, гранату і драконоскла. Теон знав, що за кожний перстень Дагмер заплатив залізом.

— Якби я мав у своїй службі таку людину, то не посмів би марнувати її час та силу на такі дитячі забавки, як плюндрування селищ. Це не діло для кращого вояка князя Балона…

Дагмерів вишкір викривив йому губи та відкрив бурі уламки зубів.

— …і для його рідного законного сина?

Він пирхнув.

— Я надто добре тебе знаю, Теоне. Я бачив твій перший крок, допоміг натягнути твій перший лук. І знаю напевне, що змарнованим тут почуваюся не я.

— Насправді це я мав би очолювати похід моєї сестри, — зізнався Теон і невтішно усвідомив, що його слова звучать дитячою примхою.

— Ти надто переймаєшся, хлопче. Твій вельможний батько тебе просто не знає. Твоїх братів убили, тебе забрали вовки, і він втішався тільки твоєю сестрою. Князь Балон навчився покладатися на неї і ніколи не знав зневіри.

— Зі мною він теж її не знатиме. Старки вже бачили, чого я вартий. Я був одним з добірних розвідників Бріндена Чорноструга, летів у перших лавах нападників у Шепітній Пущі. Мені ось стільки не вистачило, щоб схрестити мечі з самим Крулерізом. — Теон розвів долоні на дві стопи. — Між нами встряг Дарин Роголіс і знайшов свою смерть.

— Нащо ти мені це кажеш? — спитав Дагмер. — Це ж я вклав тобі в руку першого меча. І знаю, що ти не боягуз.

— А чи знає мій батько?

Старий сивий воїн скривив таке лице, наче вкусив щось несмачне.

— Тут така справа, Теоне… хлопчисько-вовчисько — твій друг, і ти жив серед тих Старків десять років.