Розділ «Чвара королів»

— Робб вийме тобі тельбухи, Грейджою! — заверещав Бенфред Толгарт. — Ти, гидкий овечий кізяк! Він згодує твоє зрадницьке серце вовкові!

Голос Аерона Мокрочуба прорізався крізь образи, наче меч крізь сир.

— Тепер ти мусиш його вбити.

— Спершу я маю до нього кілька питань, — заперечив Теон.

— Запхай собі в дупу свої питання. — Бенфред висів між Стигом та Верлагом скривавлений і безсилий. — Хоч удавись, а я тобі нічого не скажу, боягузе і перевертню!

Дядько Аерон гнув своє.

— Коли він плює на тебе, то плює на всіх нас. Він плює на Потоплого Бога. І мусить померти.

— Мій батько поставив мене на чолі цього походу, дядьку.

— А мене послав радити тобі.

«Ще й наглядати за мною.» Теон не наважувався надто запекло сваритися з дядьком. Так, він начебто очолював загін, та вояки вірили у Потоплого Бога так, як не вірили у нього. До того ж Аерона Мокрочуба вони боялися. «Не можу їх за це винуватити.»

— Твоя макітра злетить з плечей, Грейджою. Гайвороння виїсть тобі очі. — Бенфред спробував знову плюнути, та лише бризкнув кров’ю. — Хай Інші пхають в сраку твого мокрого бога.

«Ти випльовуєш рештки свого життя, Толгарте», подумав Теон.

— Закрий йому рота, Стиг, — мовив він.

Бенфреда силоміць поставили на коліна. Верлаг відірвав з його паса кролячу шкурку і запхав між зубів, аби спинити крики. Стиг витяг з-за паса сокиру.

— Ні! — оголосив Аерон Мокрочуб. — Його слід віддати богові. За старим звичаєм.

«Та яка тобі різниця? Мертвий, то й мертвий.»

— Гаразд, забирайте.

— Ти теж підеш. Ти — очільник загону. Підношення богові має йти від тебе.

Це вже було для Теона занадто.

— Божа людина в нас ви, дядьку. От я і лишаю всі божі справи на вас. Якби ж ви зробили мені добрість та лишили на мене справу битви!