Розділ «Чвара королів»

— А у тебе в голові — курячі мізки.

— Не смійте так зі мною балакати! Король може робити усе, що йому заманеться!

— Все, що йому заманеться, робив Аерис Таргарієн. Тобі матінка не розповідала, яка його спіткала доля?

Пан Борос Блаунт гнівно пирхнув.

— Ніхто не сміє погрожувати його милості у присутності Королегвардії!

Тиріон Ланістер підняв брову.

— А я не погрожую королю, пане лицарю — я повчаю свого небожа. Броне, Тімете, коли пан Борос знову розтулить рота, заріжте його.

Карлик посміхнувся.

— Оце була погроза, пане лицарю. Бачите різницю?

Пан Борос побуряковів.

— Королева про все дізнається!

— Аякже, неодмінно дізнається. А чого чекати? Джофрі, давай-но запросимо твою матінку сюди просто зараз!

Король зашарівся.

— Втратили мову, ваша милосте? — вів далі його дядько. — Це добре. Вчіться більше слухати вухами, ніж базікати язиком, інакше правління ваше буде коротше за мій зріст. Жорстоким свавіллям не завойовують любові своїх підданих… а надто своєї королеви.

— Краще хай бояться, ніж люблять. Так матінка кажуть. — Джофрі вказав на Сансу. — Ось вона мене боїться.

Біс зітхнув.

— Еге ж, я бачу. Яка жалість, що ані Станіс, ані Ренлі не є дванадцятирічними дівчатками. Броне, Тімете, приведіть її до мене.

Санса рухалася, наче уві сні. Вона гадала, що люди Біса поведуть її назад до опочивальні у Маегоровому Острозі, але натомість її доправили до Башти Правиці. Сюди вона не ступала ногою, відколи батько втратив владу; на сходах башти вона відчула запаморочення і трохи не зомліла.

Нею заволоділи дівчата-служниці, зашепотіли на вухо якісь дурниці, втішаючи її, аби спинити тремтіння. Одна зняла рештки сукні та спіднього, інша — скупала та відмила липкий сік з обличчя та волосся. Поки Сансу терли милом та поливали голову водою, вона бачила перед собою самі лише обличчя з замкового двору. «Лицарі присягаються захищати слабких, боронити жінок від лиха, боротися за правду, але жоден нічого цього не зробив.» Самий лише пан Донтос намагався якось допомогти, але ж він уже навіть не лицар… так само, як Біс, як Хорт… Хорт взагалі ненавидить лицарів… «Я їх теж ненавиджу», подумала Санса. «Ніхто з них не є правдивим лицарем. Жоден.»

Після купелі до неї прийшов огрядний рудоголовий маестер Френкен, щоб оглянути синці. Він попрохав її лягти на ліжко обличчям униз, намазав якоїсь лікувальної масті на страшні червоні рубці, що вкрили її стегна ззаду, і змішав трунок з сон-вином, до якого додав меду, щоб легше пилося.