Розділ «Чвара королів»

— Це так… жахливо, ласкавий пане. Мій брат — підлий зрадник.

Карлик слабко всміхнувся.

— Що не козеня, то вже напевне. Тут він нам сумнівів не залишив.

— Пан Лансель сказав, що Робб прийшов на чолі війська варгів…

Біс видав презирливий смішок.

— Пан Лансель — такий зацний воїн, що зі зброї знає тільки міх вина, а варга залюбки сплутає з ховрахом. Так, ваш брат напевне мав при собі свого лютововка — ото й усі варги. Північани прокралися до дядькового табору, порізали конов’язі, а тоді князь Старк напустив на коней свого вовка. Від того показилися навіть добре вивчені бойові огирі. Лицарів потоптали до смерті просто у шатрах, а посполитий набрід прокинувся і з жаху чкурнув хто куди, кидаючи зброю, щоб тікати не заважала. Пан Стафорд загинув, коли ганявся за конем — йому в груди увігнав списа князь Рікард Карстарк. Пан Руберт Бракс теж загинув, а заразом пан Лимонд Вікарей, князь Кракегол і князь Яст. Ще з півсотні панства втрапило до полону, серед них Ястові сини і мій небіж Мартин Ланістер. Вцілілі розносять дурні плітки та клянуться, що поруч із вашим братом йшли лавою старі боги півночі.

— То виходить… ніякого ворожбитства не було?

Ланістер пирхнув.

— Ворожбитство — то така приправа, яку телепні накладають ложками на зіпсовану страву, щоб менше смерділа їхня власна дурість. Здається, мій дядечко своєю баранячою головою не допетрав навіть розставити чати. Військо він мав зелене та негоже: підмайстри, рудокопи, селянські наймити, рибалки — все, що вдалося вишкребти та вимести з Ланіспорту. Єдина таємниця — як ваш брат до нього дістався. Адже замок при Золотому Зубі досі утримує наша залога; там присягаються, що він їх не минав.

Карлик роздратовано знизав плечима.

— Що ж поробиш, Робб Старк — лиха кара мого батька. Так само, як Джофрі — моя. Скажіть-но мені, що ви відчуваєте до мого ясновельможного небожа?

— Я кохаю його усім серцем, — негайно відповіла Санса.

— Невже? — В голосі його бринів сумнів. — І оце зараз теж?

— Моя любов до його милості ще ніколи не була палкішою.

Біс гучно зареготав.

— Хтось таки вклав вам у голову доброї науки. Одного дня, дитино, ви ще про це подякуєте. Адже ви й досі дитина, так? Чи вже розквітнули як жінка?

Санса зашарілася від непристойності запитання. Втім, порівняно з соромом оголення перед половиною замкового люду то було ніщо.

— Ні, пане мій.

— Воно й на краще. Якщо це вас якось втішить, я не маю наміру дозволити ваш шлюб з Джофрі. На жаль, після всього, що сталося, жодний шлюб не примирить Старків з Ланістерами. А таки на жаль: це один з небагатьох вдалих задумів короля Роберта. Якби ж тільки Джофрі не викачав його у багні…

Вона зрозуміла, що мусить щось сказати, але слова застрягли у горлі.