Розділ «Чвара королів»

Тиріон видерся на ліжко.

— Такий вірний, що відіслали до Дорана Мартела тільки одного з моїх листів. А іншого віддали моїй сестрі.

— Ні-ні, — замекав Пицель. — Ні, то облуда, клянуся, то не я. Варис, то був Варис, Павук, я ж вас застерігав…

— Чи усі маестри так погано вміють брехати? Я сказав Варисові, що віддаю великому князеві Дорану на виховання мого небожа Томена. Мізинцеві розповів, що хочу видати Мирцелу за Роберта, князя на Соколиному Гнізді. Про те, що пропоную Мирцелу дорнійцям, я не казав геть нікому… тільки написав у листі, якого довірив вам.

Пицель зсудомлено вчепився у край ковдри.

— Птахи губляться, листи крадуть чи продають… то був Варис, я вам таке можу розповісти про того євнуха, що в вас кров захолоне в жилах…

— Моя пані полюбляє, щоб кров у мені текла гаряча.

— Майте на увазі, на кожну таємницю, що євнух шепоче вам у вухо, він ще сім ховає для себе. А Мізинець, ого-го, той взагалі…

— Я все знаю про пана Петира. І довіряю йому майже так, як вам. Шагга, відріж його цюцюрку і згодуй козі.

Шагга здійняв величезну обосічну сокиру.

— Тут нема кози, півпане.

— Якось обійдися.

Шагга заревів і хутко рушив уперед. Пицель заверещав і обісцявся, бризкаючи сечею на всі боки, поки намагався уникнути Шаггиних рук. Дикун схопив його за кінець пишної хвилястої бороди та одним помахом сокири вкоротив її на три чверті.

— Як гадаєш, Тімете, наш друг стане більш згідливий та балакучий, коли ми здеремо з нього всю вовну?

Тиріон витер сцянки з чобіт клаптем простирадла.

— Авжеж скоро скаже правду. — В порожній випаленій Тіметовій очниці стояло тихе озеро темряви. — Я чую, як він смердить страхом.

Шагга жбурнув жменю волосся на очерет і вхопив за те, що лишилося від бороди.

— Стійте тихо, маестре, — закликав його Тиріон. — Коли Шагга лютує, йому руки тремтять.

— Шаггини руки ніколи не тремтять, — гнівно заперечив велетень, притиснув круглясте лезо до тремтливого підборіддя Пицеля і почав пиляти рештки його бороди.

— Скільки часу ви шпигуєте для моєї сестри? — спитав Тиріон.